Professional Integration HUB

Вікторія Швагер, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Caritas Austria).

• Вік: 25 роки 
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Запоріжжя 
• Спеціалізація: міжнародні відносини та розвиток, гендерні студії

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я працювала переважно в секторі НУО, зосереджуючись на питаннях прав жінок. Моєю головною метою було підвищення обізнаності щодо насильства над жінками та адвокація за ратифікацію Стамбульської конвенції, що було успішно досягнуто влітку 2022 року. З моменту вторгнення фокус діяльності НУО в Україні змістився на допомогу постраждалому від війни населенню та внутрішньо переміщеним особам. Це значно збільшило навантаження на працівників НУО, які тепер повинні балансувати між своїми звичайними завданнями та вирішенням викликів, пов’язаних із війною, а також особистими проблемами, що виникають через життя у зоні війни.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Я була у своєму рідному місті Запоріжжі, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Незабаром після цього я покинула країну і спочатку знайшла притулок у Польщі. Звідти я переїхала до Литви, де зупинилася у друзів, а потім два місяці волонтерила в Німеччині як перекладач для українських біженців.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

У вересні 2022 року я отримала підтвердження зарахування до магістерської програми у Відні та приїхала сюди. Одним із найбільших викликів для мене було встановлення стабільного режиму у новому місті, де я не мала соціальної підтримки. Було досить складно зняти квартиру через великий попит і конкуренцію з боку інших претендентів. Крім того, обмежені знання німецької мови стали значною перешкодою у пошуках роботи. Хоча Відень – англомовне місто, знання німецької часто необхідне для отримання роботи. Я активно працюю над покращенням рівня володіння німецькою мовою, і курси, які ми пройшли в рамках “Професійного інтеграційного ХАБу”, стали мені у нагоді.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про “Професійний Інтеграційний ХАБ” через соціальні мережі. Для мене це стажування було можливістю випробувати себе в іншому середовищі, вдосконалити свої навички та зрозуміти, як влаштований іноземний ринок праці. Робота з колегами з різних країн у міжнародному офісі також стала цінним досвідом. Більше того, участь у гуманітарних проєктах в Україні через Caritas подарувала мені мету. 

Австрійське професійне середовище характеризується гнучкістю, відсутністю мікроменеджменту та сприятливою атмосферою. Мені сподобалося мати можливість працювати у своєму власному темпі та звертатися до колег за порадами та допомогою. Не робочі заходи, організовані на робочому місці, такі як заняття з йоги та тренінги з особистого розвитку, також були приємними та сприяли позитивній робочій атмосфері.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Це стажування допомогло мені викристалізувати мої кар’єрні цілі та визначити області для вдосконалення. Я отримала цінні навички написання проєктних пропозицій та управління грантами, які, я вважаю, будуть корисними для моєї роботи в Україні. Оскільки кількість іноземних грантів для НУО в Україні продовжує зростати, володіння цими навичками буде важливим для забезпечення фінансування та ефективної реалізації проєктів.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Наталія Шерімбетова, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (WIENXTRA).

• Вік: 44 роки

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Педагогіка та методи освіти (МА)

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

Протягом своєї кар’єри я займала різні позиції, зокрема:

• product owner в IT Step Academy;
• мотиватор та ментор для стартапів;
• координатор програми для підлітків;
• розробник навчальних програм;
• автор освітніх програм, курсів та марафонів для компаній.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене в моїй квартирі в Києві, в час, коли я мирно спала поряд з котом. Це був дуже активний період у моєму житті; я працювала над масштабуванням проєкту та мала провести презентацію, яка повинна була стати поворотним моментом у моєму професійному житті. Але ранковий дзвінок і звуки вибухів змусили мене змінити свій шлях.

Я змушена була переїхати в Закарпатську область і пробула там місяць, намагаючись працювати дистанційно, але більшість часу я допомагала ІТ армії. Потім я втратила зв’язок з батьками на два тижні, бо місце, де вони живуть, було під постійними ракетними обстрілами, і… я втратила сенс життя. Тому подальші дії були, як рух у темряві, і в результаті я опинилася в Австрії.

Австрія була першою європейською країною, де я планувала залишитися на тиждень і рухатися далі до англомовної країни. Але Caritas так швидко забрав нас на вокзалі, що я навіть не помітила, як опинилася у центрі для біженців у Відні. Потім нас спершу перевели до іншого місця у Віденер Нойштадт, і за три дні – далі в Нижню Австрію, де ми жили з 10 іншими людьми (які насправді стали моїми друзями). Це був важкий час, оскільки я зіткнулася з психологічними проблемами. Я не могла прийняти факт, що такі жахливі речі можуть відбуватися в наш час.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Головною проблемою, з якою я зіткнулася в Австрії, стала мова. Я не знала німецької взагалі. Коли я відправляла резюме, на моєму шляху завжди були дві перешкоди: завищена кваліфікація та вимога мінімум рівня B2 знання німецької мови.

Оскільки я не планувала залишатися в чужій країні, у мене не було конкретних очікувань. Однак кілька речей мене здивували: комунікація переважно електронною поштою, велика кількість поштових листів, закриття супермаркетів та торгових центрів у неділю та святкові дні, неефективність кол-центрів та гарячих ліній. З позитивного боку, мене вразила доступність водопровідної води, акцент на балансі між роботою та особистим життям серед офісних працівників (що відображено у фразі “kein stress”), багато парків і природних зон, відмінний громадський транспорт та відкритість політиків та місцевих властей до комунікації та зворотного зв’язку. Крім того, програми підтримки дітей та молоді у Відні, такі як Стратегія для дітей та молоді Відня, заслуговують на увагу.

Я знаходжу розраду в свіжому повітрі та спокої навколо, підтримую регулярний зв’язок з батьками телефоном і налагоджую зв’язки з місцевими професіоналами для побудови мережі контактів.

Моя порада українцям, які живуть за кордоном: знайдіть хорошого психотерапевта, пріоритизуйте догляд за собою і залишайтеся відкритими до майбутніх можливостей.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Програма “Професійний інтеграційний ХАБ” зацікавила мене, коли я побачила оголошення в групі у соціальних мережах. Спочатку я просто хотіла почати працювати в Австрії та ознайомитися з місцевим ринком. Однак моє стажування виявилося набагато інтенсивнішим, ніж я очікувала. Я мала можливість знайти друзів, познайомитися з професіоналами та співпрацювати як з місцевими, так і з міжнародними організаціями. Єдине розчарування полягає в тому, що я не можу продовжити працювати тут. Однак я відчуваю себе енергійною та мотивованою знайти іншу роботу, покращити свою німецьку мову та дослідити потенційні проєкти для реалізації тут.

Під час роботи у WIENXTRA я брала участь у проєкті Erasmus+ “Молодіжна робота з українською переміщеною молоддю”, організовуючи успішну тижневу конференцію для українських соціальних молодіжних працівників. Крім того, я запропонувала і впровадила щотижневі інформаційні дні для українських родин у Kinderinfo, надаючи важливу інформацію про програми та можливості WIENXTRA для дітей віком від 0 до 13 років.

У плані координації програм/проєктів я не помітила значних відмінностей у робочому процесі між Австрією та Україною; єдине – тут це відбувається англійською та німецькою мовами.

Дружня атмосфера та підтримка колег справила на мене незабутнє враження. Я почувалася потрібною та ніби вдома. Я усвідомила, як важливо підтримувати здоровий баланс між роботою та особистим життям і не дозволяти стресу, пов’язаному з роботою, впливати на моє особисте життя. Незважаючи на численні відмови в роботі до стажування, тепер я впевнена у своїй кваліфікації та здібностях досягати успіху в будь-якому офісному середовищі в Австрії та за її межами.

Я зрозуміла важливість використання кожної можливості для встановлення нових контактів з людьми та професіоналами. Крім того, прийняття підходу “Kein stress” стало переломним моментом у моєму житті, адже він допоміг мені контролювати себе та реагувати на різні ситуації спокійно.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Стажування у програмі “Професійний інтеграційний ХАБ” перезавантажило мене; тепер я маю більш чітке розуміння сфери, в якій я хочу працювати тут.

Я вважаю важливим впровадження європейських практик, адже вони можуть бути корисними для України, особливо в розвитку молоді. Одна з досяжних можливостей – встановлення програм обміну між українськими молодіжними організаціями та їхніми європейськими колегами. Це може сприяти обміну кращими практиками, інноваційними підходами та ресурсами для покращення залучення та розширення можливостей молоді в Україні. Використання європейського досвіду у розробці молодіжної політики, нарощуванні спроможності та міжкультурному діалозі може допомогти зміцнити сектор молодіжної роботи в Україні та вирішити специфічні виклики, з якими зіштовхуються молоді люди, зокрема ті, які постраждали від війни.

Я захоплююся тим, як Відень залучає дітей та молодь. Наприклад, вони співпрацювали для розробки стратегічного плану під назвою “Стратегія для дітей та молоді Відня 2020-2025”, спрямованого на забезпечення безпечного і комфортного середовища для всіх. Це гарний приклад для України.

Ми повинні пріоритизувати добробут дітей та молоді. Україні потрібно забезпечити не лише безпеку та місце для навчання, але й професіоналів, наставників, вчителів та волонтерів, які можуть демонструвати ефективні методи навчання, сприяти реалізації ідей, ефективній комунікації та заохочувати критичне мислення. Важливо надавати молодим людям можливість висловлювати свої ідеї та розкривати себе у всіх сферах життя. Кваліфіковані соціальні та молодіжні працівники повинні вважатися важливими в Україні. Однак це передбачає пошук осіб, готових працювати у соціальному секторі, та забезпечення їх відповідною освітою та навчанням.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

 Матільда Чередніченко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ 1.0”

• Вік: 23 роки

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Куратор / Менеджер заходів

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я працювала на кіностудії, яка входить до Національної спілки кінематографістів України. Я брала активну участь у різних кінопроєктах. До моїх обов’язків входили робота на знімальному майданчику та обробка архівних матеріалів. Я також виконувала обов’язки менеджера заходів та координатора на фрілансі. Незважаючи на виклики, що виникли через динамічну природу індустрії під час COVID, я отримувала задоволення, втілюючи творчі ідеї в життя.

Однак, незрозумілий політичний та економічний ландшафт створив значні труднощі для кіноіндустрії в Україні. Нестабільність ускладнює планування довгострокових проєктів або забезпечення фінансування для виробництв. Агресія росії проти України суттєво вплинула на багато аспектів життя, включаючи сектор мистецтва та культури, що призвело до призупинення або скасування багатьох проєктів через питання безпеки та нестачу фінансування. Кіноіндустрія постраждала особливо сильно, багато робочих місць не можуть функціонувати в поточних умовах. Незважаючи на ці виклики, серед українських професіоналів панує стійкий дух, багато з них шукають і знаходять способи продовжувати свою роботу онлайн або навіть під час повітряних тривог.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене зненацька. Пам’ятаю, як мене близько 4 чи 5 ранку раптом розбудив дзвінок мами, яка повідомила, що все почалося. У відчутті хаосу і невизначеності ми з родиною, сусідами та моїм собакою, провели наступні два тижні в місцевому підвалі, який став для нас бомбосховищем. Ці тижні були наповнені стресом і тривогою, оскільки ми опинилися у війні. Зрештою, я прийняла важке рішення покинути свою країну.

Ми планували виїхати з моєю мамою та собакою евакуаційним потягом, але коли дісталися до станції, вона була переповнена, і лише діти та жінки могли сісти на борт. На мить я задумалася залишитися в Києві, але мама переконала мене їхати вперед і чекати їх на кордоні. Місце призначення поїзда було невідоме, і пасажири дізнавалися його лише по прибуттю. Наступні дні я провела в маленькому українському селі поблизу румунського кордону. Пізніше мама повідомила мені, що друг родини запропонував мене прийняти. Таким чином, я їхала одна через Румунію та Угорщину, перш ніж дістатися до Австрії. Уся поїздка зайняла близько тижня.

Протягом наступних двох тижнів я жила у друзів, поки ми не знайшли притулок для біженців у місцевому чоловічому монастирі на горі Капуцинерберг, де я провела наступні дев’ять місяців. Протягом цього часу я організувала кілька заходів, пов’язаних з Україною. Перший проєкт, спільно організований з місцевою НУО “Ukreate Peace” у липні 2022 року, був благодійною вечерею з традиційною українською кухнею та арт-аукціоном “Під відкритим небом”. На цьому заході були представлені роботи, подаровані різними українськими та європейськими художниками. Другий захід – Український кінофестиваль “Homeward Bound”, який підкреслив різноманітність української кіносцени. Всі зібрані пожертви були спрямовані у фонд “Ukreate Peace” для допомоги українцям, які нині живуть у землі Зальцбург.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Приїхавши до Австрії, я зіткнулася з багатьма викликами, адаптуючись до нової реальності. Перший і, можливо, найважчий виклик полягав в усвідомленні, що війна набуде таких масштабів і триватиме так довго. Це був сюрреалістичний момент, який змусив усіх нас зіткнутися з суворою реальністю переселення та нестабільності.

Одним із ключових викликів була адаптація до нового середовища та встановлення почуття нормальності серед хаосу. Це було схоже на життя у підвішеному стані, коли більше не було переконання, що я повернуся додому,  як і відчуття інтегрованості до нового середовища. Ця перехідна фаза супроводжувалася почуттям дезорієнтації та переїздом, оскільки я намагалася побудувати життя з нуля.

Крім того, значні труднощі створювали мовний бар’єр і пошук відповідного житла. Орієнтуватися в іншомовній країні було дуже складно, труднощі виникали всюди, від покупок продуктів до доступу до державних послуг.

У цих викликах я знайшла розраду та підтримку в невеликих ритуалах і повсякденному житті. Прості миті, такі як насолода чашкою кави під час ранкової прогулянки з моїм собакою, дозволяли мені відчувати життєву енергію та “нормальність” серед невизначеності. Ці моменти стали рятівним кругом, нагадуючи мені про радість і красу життя, навіть коли я зустрічала труднощі на своєму шляху.

Моя порада українцям, які зіштовхуються з подібними викликами, – продовжувати рухатися вперед і шукати шляхи для зростання та самопізнання. Це нормально – мати певні труднощі, але важливо не втрачати з поля зору свої цілі та бажання. Довіряйте своїм інстинктам і слідуйте за серцем, навіть коли шлях попереду здається невизначеним. Сила і рішучість – ваші найважливіші активи у подоланні перешкод та побудові нормального життя на новому місці.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про “Професійний інтеграційний ХАБ” через соціальні мережі. Після перегляду репостів від установ, за акаунтами яких я стежу, і різних каналів, що оголошують відкриті конкурси, я зацікавилася організаціями, що беруть участь у проєкті. Мотивована можливістю особистісного та професійного зростання, я вирішила подати заявку. Порівнюючи культурні ландшафти України та Австрії, я помітила значні відмінності у робочих процесах. В Україні зазвичай існує розмежування між мейнстримом і андеграундом, тоді як в Австрії спостерігається більше інтеграції та згуртованості в культурній спільноті. Цілісний підхід до мистецтва та культури – це те, що я прагну бачити в Україні, оскільки він сприяє більш інклюзивному та яскравому творчому середовищу.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Стажування у програмі “Професійний інтеграційний ХАБ” значно вплинуло на мої професійні амбіції. Я сповнена рішучості шукати можливості в культурних установах Австрії. Хоча я поки не знайшла посаду, я не втрачаю надію та залишаюся активною у пошуку роботи. Досвід та знання, отримані під час стажування, надали мені цінні навички та глибше розуміння європейських робочих процесів.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Мар’яна Стрепко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Федеральне міністерство освіти, науки та досліджень Австрії)

• Вік: 41 рік

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Львів

• Спеціалізація: Викладач німецької мови в університеті

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я навчалася як в Україні, так і в Університеті Відня. Працювала викладачем німецької мови в університеті у Львові, а також очолювала школу німецької мови у Львові. Всі мої професійні зусилля були спрямовані на освітню сферу, в якій я маю великий досвід.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Я приїхала до Відня в середині березня 2022 року. Моя колега Австрії, з якою я познайомилася у Львові в рамках міжнародного проєкту, переконала мене приїхати до Відня з дітьми на 2-3 тижні, але минуло два роки, як з тих пір як ми емігрували.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Моя порада українцям, які живуть за кордоном: завжди виходьте зі своєї зони комфорту, залишайтеся активними та знайомтеся з новими людьми. Важливо використовувати кожну можливість для подальшої освіти та активно займатися соціальною діяльністю. Встановлення зв’язків і дружби з австрійцями – це ключ до інтеграції; вони можуть допомогти вам краще зрозуміти країну та адаптуватися до нового середовища.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я хотіла б зазначити ключові відмінності в робочих процесах та інших аспектах освітньої сфери між Україною та Австрією. 

В Україні ви зазвичай добре знаєте своїх колег і робоче середовище, розумієте як робочу динаміку, так і те, що від вас очікується. Натомість робочий процес в Австрії вимагає швидкої інтеграції до нових команд, швидкого розуміння методів роботи колег та готовності приймати невідоме. Проте в Австрії менше уваги приділяється негайному виконанню завдань і більше – якості роботи, що виконується.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Працюючи в Міністерстві освіти, я бачу значні можливості для використання європейського досвіду на користь України. Важливо запускати освітні ініціативи в Україні, які відповідатимуть європейським стандартам і практикам. Встановлення спільних дослідницьких проєктів і співпраці з європейськими освітніми установами може підвищити якість і актуальність української освіти, що в кінцевому підсумку сприятиме її соціально-економічному розвитку та інтеграції до європейської спільноти.

Пройшовши стажування у Міністерстві освіти, я виокремила кілька рекомендацій щодо вдосконалення системи освіти в Україні, враховуючи прагнення до інтеграції в ЄС. По-перше, необхідно привести навчальні програми у відповідність до європейських стандартів, щоб забезпечити їхню сумісність і визнання в усіх країнах-членах ЄС. Удосконалення програм підготовки вчителів з акцентом на сучасні педагогічні технології покращить результати навчання. Крім того, створення надійної системи безперервного оцінювання та зворотного зв’язку допоможе підтримувати високі стандарти. Зміцнення партнерства з навчальними закладами ЄС може сприяти програмам обміну та спільним проєктам. Крім того, створення міцних довірливих відносин та взаємопідтримки між викладачами та студентами має вирішальне значення для сприятливого навчального середовища. Нарешті, збільшення фінансування досліджень і розробок у сфері освіти сприятиме довгостроковому вдосконаленню та інноваціям у цьому секторі.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Марія Пилипенко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Бельведер).

• Вік: 21 рік

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Мистецтво (арт-менеджер, мистецтвознавець, художник)

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

Завдяки моїй роботі в Центрі сучасного мистецтва М17 у Києві, я отримала значний досвід в організації та підготовці як українських, так і міжнародних культурних та мистецьких проєктів. Спектр моїх обов’язків включав: створення візуальних та текстових матеріалів для промоції проєктів, допомогу в управлінні колекціями мистецтва та розробку цифрового контенту, в тому числі створення та підтримку вебсайтів для проєктів, пов’язаних з Центром. Крім того, я керувала соціальними мережами Центру, розробляла та втілювала контент-стратегії.

До мого професійного досвіду також входить волонтерство на позиції екскурсовода в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві. Там я проводила індивідуальні екскурсії колекцією західноєвропейського мистецтва музею та підтримувала координацію різних музейних заходів на волонтерських засадах.

Сучасний стан мистецької сфери в Україні, зокрема її мистецьких інституцій, характеризується значною невизначеністю. З одного боку, культурні установи зіткнулися з помітними перешкодами через війну, що вимагає зусиль для збереження їхніх колекцій та адаптації до сучасних реалій. З іншого боку, помітність мистецьких інституцій у суспільстві значно зросла в ці важкі часи, про що свідчить підвищений суспільний інтерес до їхньої діяльності та значна підтримка, яку вони отримують від міжнародної мистецької спільноти. Крім того, після повномасштабного вторгнення як мистецькі, так і інші інституції виявили свої сильні та слабкі сторони. Це допомогло їм розробити стратегії для їхньої діяльності та подальшого зростання, надаючи можливість утвердитися в європейському та міжнародному мистецькому контексті.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене рано вранці у моїй квартирі в Києві. Незважаючи на шок, я змогла зберегти спокій і ясний розум. Проживши кілька тижнів у підземному паркінгу нашого будинку, ми з родиною вирішили евакуюватися до Львова, на Західну Україну, щоб вивезти з міста вагітну родичку. Повернувшись до Києва наприкінці травня 2022 року, я не мала наміру знову покидати його. Однак через місяць ситуація різко змінилася, з’явилися тривожні новини про нову хвилю російської агресії. Одного вечора ми з мамою спонтанно вирішили виїхати на кілька тижнів та перечекати війну. Наступного ранку ми вже були на шляху до Ужгорода, на Західній Україні, а звідти вирушили до Відня – міста, яке я відвідувала тричі як туристка до повномасштабного вторгнення. Наше перебування в готелі протягом тих кількох тижнів відображало реальність, що еміграція не була в наших думках; ми просто чекали, коли закінчиться війна. Однак, незважаючи на наші бажання, доля мала свої плани, яких не вдалося уникнути.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Я дуже вдячна Австрії за теплий прийом українських біженців, надання допомоги та всебічної підтримки. Мене глибоко вразила доброта місцевих жителів, їхня емпатія та підтримка. Що вразило мене тоді і продовжує вражати сьогодні в Австрії, так це спостереження заявлених цінностей ЄС у дії – від філософії та сприйняття життя людей до організації довкілля, міського планування та кліматичної справедливості. Крім того, жага до відстоювання своїх прав та цінностей, їхнє прагнення до правди та справедливості – дійсно вражають.

Найбільшим викликом для мене стало мовне питання. Я не володіла німецькою, і це ускладнювало багато повсякденних процесів – від написання електронних листів до спілкування на вулиці. Однак багато місцевих жителів проявляли розуміння, не засуджували іноземців за спроби говорити німецькою, робити помилки та знайомитися з австрійською культурою.

Порада, яку можу запропонувати українцям за кордоном і якої намагаюся дотримуватися сама – активно досліджувати все, виходити за межі звичного оточення і намагатися інтегруватися до міжнародного чи місцевого контексту. Це включає вивчення мови та знайомство з культурними особливостями інших, якими б складними вони не були.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про програму “Професійний інтеграційний ХАБ” через допис в Instagram і вирішила скористатися шансом і подати заявку. Стажування в Австрійській галереї Бельведер цілком виправдало мої основні очікування і цілі. Воно надало можливість зануритися до австрійської професійної сфери, отримати уявлення про різні методи та аспекти роботи установи. Крім того, цей досвід сприяв розумінню фундаментальних принципів та структури австрійського мистецького сектора, а також професійних цінностей місцевих арт-менеджерів. Ці знання будуть цінними для застосування у майбутньому в українському культурному середовищі.

Загалом, стажування стало важливим етапом у моєму житті, пропонуючи мені не лише цінний досвід роботи в провідній австрійській установі, але й формуючи моє особисте сприйняття динаміки між індивідами, суспільством та інституціями у контексті художньої та культурної спадщини. Це допомогло мені викристалізувати цінності та правильно спрямувати мій майбутній шлях.

Основною ініціативою, у якій я брала участь під час стажування, була організація симпозіуму “Storms and Networks: Modernisms in an Extended Territorial Context”, який відбувся в рамках виставки “In the Eye of the Storm: Modernism in Ukraine” 7 травня 2024 року у Бельведері. По-перше, я висловлюю вдячність Мирославу Галяку, співкуратору виставки від Бельведеру, за його підтримку, допомогу та час. По-друге, я була в захваті від участі в цьому процесі, інтегруючись до великого механізму роботи установи протягом усього стажування. Симпозіум, що об’єднав провідних експертів у галузі модернізму Центральної та Східної Європи, став важливою науковою подією, що сприяла обміну думками щодо розвитку мистецтва початку ХХ століття в цих регіонах.

Порівняння мистецьких сцен в Україні та Австрії, зосереджене на мистецьких інституціях, організаційних процесах та індивідуальному ставленні працівників до своєї роботи, дає уявлення про сильні та слабкі сторони професійного сектору України. Існування в абсолютно різних реаліях, умовах життя та суспільних ролях часто спричиняє цей розрив. У кризові часи подолання викликів та забезпечення безперебійної роботи беруть на себе працівники українського мистецького сектору, які часто керуються особистою ініціативою, а не встановленими процедурами. Варто пам’ятати про героїзм фахівців, таких як працівники Національного художнього музею України, які жили в музеї на початку війни, щоб врятувати колекцію. Також важливо зазначити розвинену здатність українських фахівців швидко знаходити рішення у складних ситуаціях і організовувати робочий процес попри виклики, включаючи відсутність фінансової підтримки та фізичну небезпеку.

Ми можемо багато чого навчитися в Австрії. Основна відмінність між австрійськими та українськими мистецькими інституціями, на мою думку, полягає у їхньому акценті на процесі, а не лише на результаті. В Австрії наголос робиться на процесі створення виставок або будь-якого іншого проєкту, додаючи цінності ідеї, повідомленню та публічному обговоренню, а не написанню звіту про успішне завершення. Цей підхід, разом з відповідальністю та залученістю кожного на кожному етапі роботи – ключовий для успішного функціонування установи.

Розмірковуючи про отримані знання з австрійського професійного середовища, я була глибоко вражена відданістю австрійських фахівців своїй роботі. Ця пристрасть не лише надихає, але й надає важливе розуміння, чому австрійський мистецький сектор функціонує так ефективно: кожен індивід не тільки діє професійно, але й по-справжньому любить свою роботу, повністю занурюючись у свою тему настільки, що залишається під враженнями ще впродовж тривалого часу.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Програма “Професійний інтеграційний ХАБ” надала мені неоціненний досвід та знання – від чіткого розуміння мого професійного шляху до неймовірної можливості працювати у провідній австрійській мистецькій установі. Вона також сприяла налагодженню контактів та надала мені чітке розуміння основних принципів австрійської професійної сфери, місцевих цінностей та робочих практик. Це відкриває двері до інтеграції та дає можливість застосувати отримані знання в українському контексті.

Враховуючи важливу роль українського мистецтва під час війни – як платформи для відображення українських реалій, представлення країни та її культури на світовій арені – впровадження європейських практик стає необхідним для інтеграції України до європейського контексту у різних сферах. Для українських мистецьких інституцій, які постійно беруть участь у суспільних дискусіях, прийняття європейських стандартів може мати значний вплив. Цей вплив пошириться на взаємодію з місцевою громадою, виховання нового покоління, яке надає пріоритет свободі, підтримку мистецької освіти, а також зміцнення міжнародної присутності та впливу українських інституцій. 

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Дарія Дрюченко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Федеральне міністерство миствецтв, культури, державної служби та спорту Австрії)

• Вік: 33 роки
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ
• Спеціалізація: кінорежисер, продюсер

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До початку війни я упродовж восьми років працювала головним режисером телешоу на телеканалі 1+1 Медіа, зокрема на «ЖВЛ» (Життя Відомих Людей).

У 2018 році я заснувала власну продюсерську компанію, де ми знімали численні серіали та фільми з іноземними співробітниками, які приїжджали до України на зйомки. У 2022 році я була змушена закрити свою продюсерську компанію, якої більше не існує.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Коли почалася війна, я була на дев’ятому місяці вагітності і не планувала переїжджати кудись. Однак, почувши вибухи, я зрозуміла, що безпечніше переїхати, навіть якщо тільки на кілька днів, до друзів у західну частину України. Дорогою до Тернополя я побачила новини про жінку, яка народила в метро через повітряні тривоги та ракетні атаки. Це настільки налякало мене, що ми вирішили негайно прямувати до кордону.

Після двох ночей у черзі на кордоні ми нарешті потрапили до Європи 28 лютого. Наш план був поїхати до Німеччини або Швейцарії, де мої партнери по фільму могли б допомогти організувати мої пологи. Але мої пологи почалися несподівано, і мій лікар порадив мені негайно припинити рух. Першим великим містом, до якого ми дісталися, був Відень.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Я нікого не знала у Відні, це було страшно, але краще, ніж народжувати в машині. Наступного дня ми пішли до української церкви та отримали всю необхідну допомогу. Я б сказала, що це не я вибрала Австрію, а Австрія вибрала мене.

Перші кілька тижнів були дуже важкими психологічно. Відень здався мені дуже суворим, повним правил, бюрократії, чужої мови та страху. Ми не розуміли жодних дорожніх знаків чи оголошень. На другий день наш автомобіль було евакуйовано, і ми не знали, де він знаходиться. Це був такий важкий час, що я щодня плакала, запитуючи себе, чому я проходжу через усе це. Але добрі люди, особливо волонтери, дуже допомогли. Протягом кількох днів я вже мала все необхідне для дитини від звичайних людей.

Я не була на передовій війни, але щодня боролася у власній еміграційній війні. На мою думку, кожен українець, який переїхав за кордон, переживає дуже важкі часи. Адже бути в іншій країні та постійно шукати своє місце під сонцем – це величезна робота. Залишити все позаду та будувати нове життя в чужій країні – це виклик, з яким не кожен може впоратися. Моя порада: НІКОЛИ НЕ ЗДАВАЙТЕСЯ! Я вірю, що ми всі можемо подолати наші труднощі та жити найкращим життям.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Мій друг з Португалії надіслав мені посилання на “Професійний інтеграційний ХАБ” в Інстаграмі. Я зайшла на акаунт і відразу відчула, що це мій шанс. Моєю метою було приєднатися до будь-якої австрійської команди. Я все ще на шляху до інтеграції та продовжую прагнути професійного самовдосконалення. Я щиро вірю, що той, хто старанно працює, не може залишитися аутсайдером. Але бути біженцем – це інше. Бути хорошим працівником недостатньо; ви повинні бути найкращими та не маєте права на помилку.

Мене дуже вразило стажування, тому що я перебуваю в найкращому місці, яке тільки можна уявити. Це вершина, де приймаються всі рішення. Тут я можу побачити, як виглядає ринок культури і хто ці люди в Міністерстві. І повірте, вони чудові.

Під час стажування я ініціювала кілька проєктів, зокрема:

• Майстерня для українських митців, які подають заявки на гранти та стипендії.
• Зйомка проєкту «Українські художники в Австрії».

На майстерню прийшли сорок осіб, і я отримала вражаючі відгуки від українців. Відео будуть розміщені на сайті Міністерства культури та в соціальних мережах.

Я ніколи не працювала в Міністерстві культури України, але бачу, що тут Міністерство культури дуже зацікавлене у фінансуванні культури в усіх її формах. Вони дуже зацікавлені в сучасному мистецтві та розвитку художнього смаку серед підлітків і молоді. Установа децентралізована, кожен відділ виконує свої завдання. Такий підхід мінімізує ймовірність корупції та дозволяє їм бути гнучкими, швидкими та сучасними.

Мені дуже подобається традиція обідати разом. Весь поверх збирається, щоб насолодитися їжею та обговорити новини, проблеми та інші питання. Вони дуже відкриті та завжди готові допомогти.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОЄКТІ

Мій головний висновок – потрібно бути відкритою і активною, не боятися пропонувати нові ідеї та робити помилки. Просто залишайтеся чесними та робіть усе, що у ваших силах.

Я все ще сподіваюся мати можливість залишитися тут на постійну роботу, але це рішення не повністю в моїх руках. Проте я залишаюся оптимістичною. Якщо це не спрацює, я продовжу шукати інші можливості та постійну роботу, тому що інтеграція до австрійського середовища – моя головна мета  (на момент публікації цього інтерв’ю Дар’я вже отримала пропозицію від Федерального міністерства мистецтв, культури, державної служби та спорту Австрії про продовження співпраці – ХАБ).

Я вірю, що можу продовжувати допомагати українським митцям через Міністерство культури Австрії. Я могла б допомогти в оновленні програм для українців; пропонувати нові ініціативи тощо. Знаючи людей особисто, володіючи українською мовою та розуміючи менталітет і потреби, я думаю, що могла б стати хорошим представником для підтримки нашої нації за кордоном. Австрійці допомагають нам настільки, наскільки можуть, але вони ніколи повністю не зрозуміють нашого болю. Я вважаю, що важливо, щоб у кожній установі був український представник, який буде захищати нашу націю на міжнародному рівні. Якщо ми хочемо залишитися тут, ми повинні прийняти правила гри.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Побудова спільноти є одним із найважливіших інструментів для сприяння інтеграції.

18 травня 2024 року це бачення зробило значний крок уперед з першою зустріччю спільноти Professional Integration HUB. Ця подія стала важливою віхою, об’єднавши учасників програми, їхніх кураторів, фіналістів відбіркового процесу та представників установ і організацій, які підтримують та вірять у нашу місію.

Серед почесних гостей була докторка Юдіт Коленбергер, представниця Віденського університету економіки та бізнесу, яка спеціалізується на примусовій міграції, людських ресурсах та інтеграції.

З натхненними промовами виступили організатори програми: Олена Бекреньова, Ольга Олефірова та Яна Барінова. Вони підкреслили важливість побудови сильної спільноти, члени якої підтримують одне одного, для сприяння професійному зростанню та інтеграції.

Одним з ключових моментів зустрічі стала презентація захоплюючого відеоролика про ХАБ, який висвітлив досвід присутніх гостей. Ця візуальна репрезентація втілила в життя суть та мету нашої спільноти.

Родзинкою вечора стала картина, до створення якої долучилися гості заходу. Цей витвір мистецтва символізував єдність та спільне бачення майбутнього, відображаючи колективний дух та відданість усіх, хто долучився до роботи ХАБу.

Ми надзвичайно вдячні нашим гостям та усім, хто бере участь у створенні спільноти. Розпочинаючи цей важливий шлях, ми прагнемо сформувати активну спільноту українських фахівців в Австрії.

Разом ми продовжимо будувати мости та сприяти професійній інтеграції, забезпечуючи краще майбутнє для всіх. Стежте за нашими оновленнями, аби бути в курсі останніх подій та приєднуйтесь до нас у цій захоплюючій справі.

“Професійний інтеграційний ХАБ” ініційований Фундацією ЕРСТЕ. Проєкт реалізує Європейський центр свободи та незалежності.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

13 фахівчинь з України пройшли стажування у провідних установах та організаціях Австрії в рамках програми “Професійний інтеграційний ХАБ”

За останніми даними, в Австрії перебуває близько 84 тисяч українців, вимушено переміщених через війну росії проти України. Серед них – велика частина висококваліфікованих фахівців, котрі прагнуть реалізувати свій потенціал у новому професійному середовищі і зіштовхуються на цьому шляху з численними труднощами. 

Програма “Професійний інтеграційний ХАБ” була створена у 2023 році з метою сприяння інтеграції українських фахівців до європейського професійного середовища. Окрім цього, отриманий в рамках програми досвід стане вагомим внеском у розбудову України та її інтеграцію до ЄС. Проєкт ініційований Фундацією ЕРСТЕ, імплементований Європейським центром свободи та незалежності.

“Наша програма виходить за рамки підтримки професійного розвитку виняткових українських експертів “тут і зараз”. Основна мета – забезпечити їм практичний досвід, що має вирішальне значення для післявоєнної відбудови України”, – коментує Яна Барінова, менеджерка з питань європейських політик та відносин з Україною Фундації ЕРСТЕ. 

Впродовж трьох місяців, з 4 березня до 31 травня, 13 учасниць програми проходили стажування в австрійських установах та організаціях, на посадах, відповідних до їх кваліфікації. До програми долучилися 10 організацій з Відня та Зальцбургу. Кожна з них забезпечила інтернів повноцінним робочим місцем та супроводом кураторів. До того ж учасниці “Професійного інтеграційного ХАБу” отримували щомісячну стипендію у розмірі 1200 євро.

“Для мене цінність програми полягає в її фокусі на моєму подальшому розвитку, враховуючи мій досвід і потреби. “Професійний інтеграційний ХАБ” надає можливість розширити мою мережу контактів, покращити професійні навички та отримати цінний досвід роботи в провідних установах. Це дозволяє мені професійно розвиватися і позитивно впливати на майбутнє України. Вдячна за можливість взяти участь у цій програмі!”, – ділиться Катерина Тимошенко, учасниця програми, яка пройшла стажування у Caritas Austria.

Окрім стажування, програма включала інші корисні активності для учасниць. Зокрема, за місяць до початку стажування за підтримки Австрійського інтеграційного фонду було організовано інтенсивний курс з німецької мови, який значною мірою полегшив адаптацію українських фахівчинь до нового середовища. Серед інших активностей – навчальні візити, спільні зустрічі, фотосесії, друковані та відеоінтерв’ю та багато іншого. Програма завершилася конференцією за участю представників організацій та інституцій, що приймали стажування. В рамках заходу учасниці представили підсумки стажування з окремим акцентом на досвіді, важливому для майбутньої відбудови України.

Досвід показує, що “Професійний інтеграційний ХАБ” – ініціатива, яка стала корисною як для українських фахівців, так і для австрійських інституцій та організацій, чиї представники відзначали високу кваліфікованість та експертність учасниць програми.

“Дуже важливо, щоб експерти та колеги з України мали можливість зрозуміти, як працюють установи в Австрії. Для нас це також можливість інтегрувати їхній досвід у наш контекст і проєкти. У цьому сенсі я вважаю, що “Професійний інтеграційний ХАБ” – це чудова ініціатива, яка сприяє становленню людей, які змушені були емігрувати через війну і намагаються інтегруватися до нового середовища”, – коментує програму Luisa Ziaja, головний куратор музею “Бельведер”. 

За результатами стажування, четверо учасниць отримали пропозиції від установ та організацій щодо продовження співпраці. Серед них – Федеральне міністерство мистецтв, культури та спорту Австрії, Карітас Австрія, Фундація ЕРСТЕ, мистецьке об’єднання viennacontemporary. Цей факт є важливим показником успішності програми та вкотре підтверджує взаємну вигоду від участі у ній для України та Австрії.

Розуміючи актуальність програми для України та Австрії, організатори ініціювали другий раунд “Професійного інтеграційного ХАБу” та невдовзі оголосять деталі нового набору.

Фундація ЕРСТЕ – це творча майстерня ідей та інновацій, лабораторія майбутніх тем, яка веде стратегічну співпрацю шляхом нетворкінгу. Як основний акціонер Групи Ерсте, Фундація ЕРСТЕ забезпечує незалежне майбутнє одного з найбільших постачальників фінансових послуг в Центральній, Східній та Південно-Східній Європі. Прагнучи служити загальному добру, приватна австрійська фундація зберігає віру в підтримку розвитку кожного.

Європейський центр свободи та незалежності – громадська організація, зареєстрована українками у Відні у 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. Проєкти, які організація імплементує в країнах ЄС, пов’язані з Україною та спрямовані на сприяння її відбудові та євроінтеграції. 

Христина Скороход, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” (WIENXTRA).

• Вік: 25 років

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Соціальна робота

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я здобувала магістерський рівень з соціальної роботи і працювала над дисертацією. Одночасно займала позицію міжнародного секретаря у молодіжній скаутській організації “Пласт” в Україні, фокусуючись на дітях та молоді.

В Україні необхідно швидко вчитися і виконувати різні завдання в умовах жорстких термінів, часто потребуючи багатозадачності та винахідливості. Але з іншого боку, було чудово, що завжди було місце для власних ідей, підтримки інших і сприяння креативності.

Робота з молоддю в Україні триває і адаптується до поточної ситуації. Вона зіштовхується з викликами, такими як проблеми безпеки, зменшення ресурсів, включаючи людські ресурси та енергію, і скорочення можливостей. Наприклад, менше можливостей для взаємодії з молоддю на сході України та брак безпечних місць для проведення заходів.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене вранці 24 лютого в квартирі моєї родини в Києві. Попередньої ночі я вирішила попрацювати над магістерською дисертацією, тому лягла спати дуже пізно. Через кілька годин, близько 4 ранку, мене розбудили звуки, яких я не чула ніколи раніше.

Я приїхала до Австрії наприкінці березня 2024 року. Перші два тижні після 24 лютого ми з родиною залишалися в селі в Київській області. Потім я провела тиждень у західній частині України, потім майже два тижні в Італії, перш ніж оселитися в Граці, Австрія. Родичі моєї тітки, які давно емігрували за кордон, допомогли мені з переїздом.

Тоді переїзд за кордон розглядався як тимчасове рішення з міркувань безпеки. Спочатку я переїхала з родичами до села в Альпах на півночі Італії. Однак, коли війна затягнулася, родичі моєї тітки запропонували мені переїхати до Граца. Ми зупинилися там на ніч дорогою до Італії, і мене одразу привабило це місто. Грац пропонував більше можливостей для навчання та роботи, порівняно з селом. Я дуже вдячна Юлії та Надії, двом чудовим жінкам, за те, що вони прийняли мене в своїй квартирі в Граці і підтримували майже рік, особливо в періоди стресу та невизначеності.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

В Австрії я зіткнулася з різними викликами, які дійсно мене випробували, такими як подолання мовного бар’єру, пошук роботи у моїй сфері, адаптація до життя далеко від родини, а також постійне хвилювання за них. Почати все з нуля в новому місці було великим викликом і додавало труднощів. Але саме це передувало великим змінам: я почала вивчати мову, знайшла роботу, звикла до життя за кордоном і зустріла багато добрих людей на своєму шляху.

На шляху мого професійного розвитку я зіткнулася з численними перешкодами. Спочатку у мене виникли труднощі через те, що мої кваліфікації не були визнані. Окрім того, мої знання німецької мови були далекими від ідеальних; у мене не було досвіду роботи з австрійськими організаціями та жодних зв’язків у місцевій громаді. На жаль, спочатку я зіткнулася з численними відмовами у працевлаштуванні через недостатнє володіння мовою, що спонукало мене приділяти пріоритетну увагу покращенню моїх знань німецької мови. Але коли я побачила інших українців, які знайшли роботу або впоралися з подібними ситуаціями, це дійсно надихнуло і мотивувало мене. Досягнення професійного успіху в Австрії вимагає терпіння, підтримки та роботодавців, які відкриті до різноманітних досвідів і досвіду.

Раніше навчавшись за кордоном за програмою Erasmus у Фінляндії, я приїхала до Австрії без особливих очікувань, особливо з огляду на те, що безпека була головним пріоритетом. Однак я була приємно здивована рівнем організації та готовністю людей надавати допомогу та підтримку.

Незважаючи на те, що я добре володіла англійською мовою, я швидко зрозуміла, що цього недостатньо для отримання роботи або продовження навчання в Австрії. Я також помітила інтенсивність бюрократичних процесів тут. Однак я дуже цінувала те, як вони так ретельно дотримуються правил і законів. Крім того, я зрозуміла, що в Австрії на високому рівні надання соціальних послуг, що є позитивним прикладом суспільної турботи. Крім того, я зустріла багато людей, які були готові запропонувати допомогу, навіть на вулиці.

Я намагаюся використовувати досвід і знання, отримані в Україні, для свого життя тут, в Австрії, оскільки вважаю їх цінними. Мене підтримує моя родина в Україні, друзі і нові знайомі тут. Окрім цього, я черпаю енергію від допомоги іншим і участі в заходах, які сприяють відновленню рутини в моєму житті. Йдеться про роботу, прогулянки, читання, зустрічі за кавою та проведення часу з іншими людьми. Я також вдячна за соціальні послуги, надані міграційними організаціями, і за доброту незнайомців, яких зустрічаю на своєму шляху. Все це сприяє моєму добробуту та адаптації до життя в Австрії.

Порада, яку я дала б українцям, які живуть за кордоном, – слухати себе і довіряти своїй інтуїції. Пам’ятайте, що ваша поточна ситуація є тимчасовою, і ви не самі в подоланні цих труднощів. Працюйте над тим, щоб стати незалежними, вивчаючи мову та використовуючи будь-які можливості, які трапляються на вашому шляху. Пам’ятайте, що ваша наполеглива праця окупиться в майбутньому. Не забувайте піклуватися про себе та дотримуватися своїх цінностей як у особистому житті, так і на роботі. Ці принципи спрямовуватимуть вас на вашому шляху та сприятимуть вашому загальному добробуту та успіху.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про програму “Професійний інтеграційний ХАБ” через Instagram, і вона відразу мене зацікавила. Прочитавши більше про програму на офіційних сторінках в соціальних мережах, я відчула мотивацію подати заявку. Я неймовірно щаслива, що прийняла рішення брати участь, оскільки це відкрило для мене багато можливостей.

Мої ключові очікування від програми полягали в отриманні досвіду в соціальній сфері в Австрії, встановленні мережевих зв’язків, сприянні обміну знаннями між австрійцями та українцями, а також мені хотілося пройти стажування з використанням німецької мови. Рада констатувати, що стажування перевершило ці очікування. Воно не тільки надало мені цінного досвіду, але й дозволило зустріти інших цікавих людей.

Мої враження від досвіду надзвичайно позитивні. Я твердо вірю, що знання та навички, які ми привносимо з нашого життя в Україні, можуть значно покращити організації тут, і навпаки. Особисто я відчуваю, що значно розвинула свої професійні навички за цей час. Маючи можливість спостерігати, як працюють організації зсередини, я мотивована продовжувати розвиватися і значно менше боюся того, що не ідеально володію мовою.

Однією з головних відмінностей, які я помітила, це те, що в Австрії існує багато процесів, спрямованих на запобігання проблемам молоді, які значною мірою підтримує уряд. Цей проактивний підхід я вважаю позитивним. В Україні, хоч і існує багато неурядових організацій, активних у роботі з молоддю, проте недостатньо інформаційних центрів, спеціально присвячених питанням молоді.

Одним із найцінніших уроків, які я отримала під час стажування, стала важливість спостереження за тим, як організована інформаційна робота з молоддю. Побачивши, як молодіжний центр працює щодня і яку користь він приносить молодим людям, я усвідомила, наскільки важливо продовжувати працювати над їх підтримкою. Цей досвід підкреслив важливість постійного навчання у інших та впливу ефективних молодіжних ініціатив.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Стажування в рамках програми “Професійний інтеграційний ХАБ” значно вплинуло на мої професійні амбіції. Воно мотивувало мене рухатися далі та шукати постійні можливості для професійного розвитку в моєму поточному середовищі. Я вважаю, що важливо використовувати мої навички та знання, залишаючись при цьому відкритою до нових можливостей для навчання та особистого розвитку в іншому середовищі.

Існують великі можливості для впровадження європейського досвіду для допомоги Україні, зокрема у сфері роботи з молоддю. Запозичуючи подібні інструменти та підходи, які використовуються в європейських країнах для розвитку та підтримки молоді, Україна може створити простори, де молодь отримуватиме доступ до важливої інформації та ресурсів (наприклад, через молодіжні центри – такі послуги, як консультації, тренінги з фінансової грамотності, медіаграмотності, прав молоді; програми обміну; послуги для батьків, молодіжних працівників та всіх, хто працює з молоддю). Інвестування в молодь – це інвестування в майбутнє, і надання молоді необхідних інструментів та можливостей може надихнути на позитивний внесок у суспільство.

На мою думку, цей досвід був би найбільш цінним у галузях соціальної роботи та роботи з молоддю. Зосереджуючись на підтримці молоді та наданні можливостей для дітей розвивати свої навички та потенціал, Україна може закласти міцний фундамент для майбутнього. Зростання кількості програм для молоді та соціальних послуг може дати молоді можливість стати активними та зацікавленими громадянами та позитивно сприяти добробуту та процвітанню громади в довгостроковій перспективі.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Катерина Тимошенко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” (Caritas Austria).

• Вік: 26 років

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Гуманітарна допомога

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я надавала послуги перекладу та інтерпретації і працювала особистою асистенткою у приватній авіакомпанії, яка займалася гуманітарними, стабілізаційними та миротворчими місіями по всьому світу.

Я працювала в дуже швидкому темпі і координувала велику команду інженерів. На жаль, природні катастрофи та насильницькі конфлікти трапляються часто. Мені завжди потрібно було бути готовою швидко реагувати та надавати необхідну адміністративну допомогу для управління командою. 

Багато з моїх колишніх колег з авіакомпанії, в якій я працювала, зараз захищають нашу країну. Мої друзі, лінгвісти та перекладачі, активно допомагають громадам, що постраждали, та працюють над міжнародними проєктами розвитку в Україні. Усі докладають максимум зусиль для стабілізації ситуації та відновлення миру і незалежності.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене в Києві. Це мав бути звичайний робочий день, і ніхто не міг повірити, що почнеться війна. Однак, як і мої співвітчизники, я прокинулася від звуків вибухів.

Я провела тиждень у Києві, переважно в укриттях, перш ніж вирішила виїхати до більш безпечного місця. Спочатку я поїхала до Чернівців, але пізніше вирішила переїхати до Австрії. Паралельно я шукала способи допомогти своїй родині в Чернігові виїхати з міста, яке було частково окуповане на той час.

Австрія була першою країною, куди я поїхала після повномасштабного вторгнення. Мій вибір був зумовлений відносно невеликою відстанню від України та мінімальним володінням німецькою мовою. Спочатку я думала, що пробуду тут лише кілька тижнів і незабаром повернуся додому.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Знадобилося трохи часу і зусиль, щоб налагодити життя в Австрії, встановити нові соціальні зв’язки, звикнути до того, як працюють різні сфери, такі як охорона здоров’я та освіта, вивчити німецьку мову, знайти житло тощо.

Мовний бар’єр став значною проблемою для моєї родини. Якщо ви не володієте німецькою, інтеграція ускладнюється. Для спілкування, ефективної комунікації з різними установами, навчання і роботи необхідно було звикнути до нового середовища та вивчити мову.

Мушу зазначити, що нам пощастило зустріти багато добрих людей в Австрії, і ми дуже вдячні за неймовірну підтримку з боку австрійської влади та громадян. Усе це значною мірою полегшило нашу інтеграцію.

Що мене здивувало і вразило в моєму професійному розвитку та працевлаштуванні?

• Юридичні вимоги: Виконання юридичних вимог для працевлаштування, таких як нострифікація документів і сертифікація мовної компетентності, може зайняти багато часу. Ознайомлення з трудовим законодавством і регулюванням Австрії виявилося складним завданням, особливо з урахуванням відмінностей від українських законів.
• Відмінності в робочій культурі: Адаптація до робочої культури та практик в Австрії потребує часу, особливо в мультикультурному середовищі, коли працюєш разом з людьми з різних культур і з різним досвідом.
• Професійні можливості: Я досліджую, як мої навички та експертизу можна успішно використовувати на австрійському ринку праці, шукаю професійні можливості та вивчаю, як я можу позитивно вплинути на майбутнє України.

Родина і друзі постійно мене підтримують та підбадьорюють у повсякденному житті під час еміграції. Хобі та активний спосіб життя приносять мені задоволення та допомагають справлятися зі стресом. Участь у проєктах, пов’язаних з Україною, дозволяє мені залишатися пов’язаною з моєю Батьківщиною. До того ж це додає сенсу до мого щоденного життя.

Яку пораду я б дала українцям, які живуть за кордоном? Будьте наполегливими, продовжуйте рухатися вперед і вірте в себе.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Коли я побачила оголошення у Facebook і прочитала деталі програми “Професійний інтеграційний ХАБ”, одразу зрозуміла: це саме те, що я шукала – можливість розвивати навички та розширювати свою мережу контактів.

Мої основні цілі полягали в тому, щоб розширити коло контактів, знайти людей, які поділяють мої інтереси, покращити свої знання та міжособистісні навички, підвищити рівень володіння німецькою мовою. Я прагнула глибше інтегруватися до професійного середовища та отримати цінні знання про проєкти, які ведуть австрійські організації з фокусом на Україну. Ці очікування залишилися незмінними, і я рада констатувати, що вони були переважно виправдані. Протягом трьох місяців я пережила дуже продуктивний період і здобула цінні навички та знання.

Моє стажування було чудовим! Як інтерн у сфері корпоративного фандрейзингу та філантропії у Caritas Austria, я підтримувала свою команду в залученні нових партнерів та фондів. Ми розробляли ініціативи, які допоможуть тисячам людей у всьому світі, особливо в моїй рідній Україні. Я дуже ціную підтримку моєї команди і можливість вчитися у досвідчених професіоналів. Я сподіваюся, що зможу незабаром внести свій вклад у відновлення України завдяки тому, що я навчилася тут, в Австрії.

Мене цікавило дізнатися більше про проєкти, які реалізує Caritas в Україні, і серед моїх завдань було дослідження теми, пов’язаних з Україною. Я також мала зустрічі з представниками Caritas Ukraine, де дізналася більше про поточну ситуацію та їхню важливу роботу.

Вадко порівнювати роботу в Україні та за кордоном, так як цей досвід дуже різний. Я змінила галузі та ролі, тому важко зробити чіткий висновок. Однією з помітних відмінностей є структура організацій. В Австрії використовують багато цифрових інструментів та спеціалізованого програмного забезпечення для прискорення роботи. Співробітники мають більше незалежності в прийнятті рішень та більшу відповідальність. В Україні раніше було більше централізованого контролю, що передбачало схвалення з боку керівництва для виконання різних завдань. У сучасній Україні організації та компанії мають швидко вирішувати нові виклики, тому я вірю, що робочі процеси суттєво змінилися.

З іншого боку, співробітники в Україні більш гнучкі та впевнені, оскільки працюють у знайомому середовищі та рідною мовою, що сприяє швидшому доступу до інформації. Коли живеш за кордоном, вдосконалення мови – це аспект, над яким завжди потрібно працювати, але це приносить бенефіти. Я помітила, що спілкування з українськими колегами проходило легше, оскільки ми спілкувалися однією мовою та мали спільну культуру. В Австрії, де колеги походять з різних культурних середовищ і говорять різними мовами, встановлення ефективної співпраці може зайняти більше часу. Потрібні зусилля та терпіння, щоб знайти спільну мову та зрозуміти культурні нюанси один одного, але це також приносить виняткову цінність. Мультикультурність означає наявність різного досвіду та перспектив.

Момент під час стажування, який справив на мене незабутнє враження, стався тоді, коли я допомагала колегам з партнерської організації Caritas Austria у Харкові зустріти австрійську пресу. Незважаючи на важкі умови та ситуації, коли життя опиняється під загрозою, команда соціальної допомоги в Харкові здійснює надлюдські вчинки. Завдяки пожертвам та державним коштам, вони розподіляють харчові та гігієнічні пакети, надають психосоціальну підтримку дітям, підтримують сім’ї, забезпечують мобільний догляд за літніми людьми тощо. Досвід, яким поділилися українські колеги, та проєкти, які вони реалізують для підтримки людей, демонструють, як вони наполегливо працюють і знаходять сили допомагати один одному.

Водночас на зустрічі з донорами я спостерігала щиру стурбованість щодо поточної ситуації в Україні та готовність надати підтримку. Забезпечуючи фінансову допомогу, донори відчувають свою залученість і причетність. Фандрейзинг – це дуже потужний інструмент, який об’єднує людей і приносить цінність суспільству.

Завдяки стажуванню, я дійсно із захопленням дивлюся на австрійський професійний ландшафт. Спостереження за суспільством через призму різних установ, НУО та організацій було для мене відкриттям. Це було не лише про розуміння викликів, але й спостереження за тим, як ці організації вирішують їх через проєкти та співпрацю, що справді резонувало.

Мої ключові висновки включають важливість бути відкритим до кожної можливості та спілкування з різними людьми. Об’єднуючи наші зусилля, ми стаємо сильнішими і можемо діяти більш ефективно разом!

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОЄКТІ

Я б хотіла розробляти та впроваджувати проєкти, які будуть корисні для українського суспільства, і продовжувати прогресувати в міжнародному партнерстві та управлінні проєктами. Завдяки володінню кількома мовами та досвіду співпраці з міжнародними командами, я вірю, що маю ресурси та навички для професійного зростання і внесення значущого вкладу в розвиток українського суспільства.

На мою думку, європейський досвід буде особливо цінним для України в кількох сферах. По-перше, впровадження найкращих практик у сфері управління, освіти, охорони здоров’я та розвитку інфраструктури може значно сприяти прогресу України. По-друге, запозичення європейських практик в управлінні організаціями та прозорості може зміцнити українські НУО та установи. Крім того, навчання європейським стратегіям фандрейзингу може допомогти диверсифікувати джерела фінансування та ефективніше залучати партнерів. Співпраця з європейськими організаціями надає доступ до експертизи, ресурсів та більших мереж. Загалом, запозичення європейського досвіду в цих сферах може значно сприяти розвитку України та позитивним змінам у суспільстві.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.