Professional Integration HUB

Соломія Беска, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ 3.0”.

Intro

• Вік: 34 роки
• Місто до переїзду в Австрію: Тернопіль, Україна
• Професійна спеціалізація: науковиця-правниця та дослідниця з кібербезпеки
• Приймаюча інституція: Федеральне міністерство інновацій, мобільності та інфраструктури Австрії
• Самооцінка рівня інтеграції: 7/10

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

Я — науковиця в галузі права та дослідниця з кібербезпеки, спеціалізуюся на захисті інформації, кіберстійкості та гібридній війні. У своїй роботі я зосереджуюся на тому, як держави розвивають інституційну й технологічну стійкість в умовах безперервних цифрових загроз і конфлікту. Я поєдную юридичну експертизу з дослідженнями в міжнародних відносинах, щоб аналізувати, як системи врядування адаптуються під тиском.

Маю понад 13 років досвіду в юридичній та публічній сфері в Україні. Працювала помічницею судді у кримінальній палаті Тернопільського апеляційного суду, а згодом — провідною національною юридичною експерткою в Тернопільській обласній військовій адміністрації.

Наразі здобуваю ступінь PhD з права у Західноукраїнському національному університеті, де досліджую адміністративно-правову архітектуру систем кібербезпеки в умовах війни.

На міжнародному рівні я займаюся академічним менторством і розбудовою спроможностей: працюю менторкою з навчання в Invisible University for Ukraine (Центральноєвропейський університет), а також менторкою у програмі Her CyberTracks (ITU–UNODC–GIZ), підтримуючи молодих фахівців на перетині кібербезпеки, дипломатії та політики.

ХОБІ

Я люблю грати в теніс, особливо разом із донькою, а також ходити в гори. Обожнюю подорожувати, щоб краще розуміти різні культури й соціальні середовища. Я відвідала понад 27 країн і планую продовжувати відкривати нові. Мене захоплює сучасне мистецтво й архітектурна спадщина, і мені подобається знаходити культурні сенси в місцях, символах і «живій» історії.

Книжка, яка сильно вплинула на моє мислення, — The Gates of Europe: A History of Ukraine, авторства Сергія Плохія. Вона дає глибоку історичну перспективу щодо української ідентичності, стійкості та геополітичної ролі України.

Ще одна важлива для мене праця — On Freedom Timothy Snyder, у якій Снайдер доводить, що свобода — це не просто відсутність обмежень, а активна здатність брати участь, діяти й будувати спільноту. Цю ідею він безпосередньо пов’язує з нинішньою боротьбою України за суверенітет.

Однак найближча моєму серцю книжка — The Story of One Family (2005) авторства Андрія Клима, мого прадідуся. Це документально-літературний наратив про кілька поколінь родини із сільської Галичини, який описує боротьбу за незалежність України, радянські репресії та моральну силу сільської інтелігенції.

Ця родинна історія формує мою ідентичність і академічну роботу: наразі я працюю над науковою статтею про зародження українського націоналізму та роль сільської інтелігенції в Галичині в період 1845–1945 років — століття, позначене війнами, культурною стійкістю та боротьбою за гідність.

ПЕРЕЇЗД

Ключовим чинником, який вплинув на моє рішення виїхати з України, стала моя донька. Ми прожили рік повномасштабної війни в Україні, і я бачила, наскільки глибоко на неї впливають постійний стрес, страх і сирени повітряної тривоги. Я хотіла дати їй безпеку, стабільність і шанс на дитинство — дитинство, визначене допитливістю та розвитком, а не війною. Від’їзд не був втечею від відповідальності. Це був акт захисту й любові.

У 2023 році я приїхала до Австрії разом із донькою. Австрія стала першою і єдиною країною, куди ми переїхали після повномасштабного вторгнення. Я обрала Австрію, бо вона поєднує безпеку, сильні соціальні системи та освітні можливості для дітей. Ми оселилися в невеликому містечку у Верхній Австрії, де я відчула, що донька може повернутися до спокою й стабільності після всього пережитого.

ПРОФЕСІЙНИЙ ШЛЯХ В АВСТРІЇ

Перші місяці стали періодом відновлення. Хоч я мала понад 13 років професійного юридичного досвіду в Україні, без німецької мови довелося починати фактично з нуля. Я працювала на простих роботах у ресторанах і на прибираннях, щоб підтримати родину. Але я не зупиняла свій професійний шлях. Увечері я волонтерила як менторка в Invisible University for Ukraine (CEU) і безперервно подавалася до університетів та дослідницьких програм. Крок за кроком я рухалася до повернення у свою сферу, керуючись словами Черчилля: “Щоб удосконалюватися, потрібно змінюватися; щоб бути досконалим — змінюватися часто”. Понад рік я подавалася до університетів по всій Європі та у США зі своїм дослідницьким проєктом про Україну.

Одного дня, під час зміни на прибиранні, я отримала лист, що мені присудили стипендію €22,000 для навчання на магістерській програмі в Central European University. Це стало переломним моментом. Я завершила магістратуру з відзнакою, захистивши роботу про кіберстійкість України. Уся моя академічна праця під час навчання була присвячена Україні, її стійкості, її майбутньому та її голосу у світі.

Ще одним важливим етапом для мене стало те, що мене відібрали до “Професійного інтеграційного ХАБу”. До участі у програмі мій професійний шлях в Австрії мав два паралельні виміри.

З одного боку, як і багато переміщених фахівців, на початку я працювала поза своєю сферою — у сервісному секторі — паралельно з адаптацією до нового середовища та турботою про доньку. Цей період навчив мене стійкості, дисципліни та важливості триматися довгострокових цілей навіть у складних обставинах.

З іншого боку, я ніколи не відступала від своєї академічної та професійної ідентичності. Я продовжувала дослідження й інтелектуальну роботу, що зрештою привело мене до моєї нинішньої позиції Research Fellow у Democracy Institute of Central European University, де я працюю в дослідницькій групі Rule of Law.

У 2025 році я започаткувала новий дослідницький проєкт “Invisible Actors in Cyberspace: Civic Cyber Mobilization and Strategic Resilience in Hybrid Warfare”, який підтримано грантом Central European University Foundation of Budapest. Цей проєкт досліджує IT Army of Ukraine як приклад громадянської кіберамобілізації, аналізуючи її правовий статус, інтеграцію в національну кібероборону та прогалини міжнародного права щодо недержавних кібер-акторів.

Результати відповідають на виклики, окреслені в 2025 EU Strategic Foresight Report – Resilience 2.0, зокрема на зростання тиску на демократичні системи через дезінформацію, кіберрозвідку та зовнішні маніпуляції інформацією. У цьому контексті Україна є унікальною глобальною лабораторією стійкості, а моя робота сприяє інтеграції цих знань у європейські та міжнародні політичні дискусії.

В Україні, особливо під час війни, врядування у сфері кібербезпеки та правовий захист інформації є надзвичайно динамічними й реактивними — інституції швидко еволюціонують у відповідь на нові загрози. Атмосфера термінова, інноваційна й продиктована необхідністю.

В Австрії підхід більш структурований, стабільний і регульований. Процеси довші та передбачуваніші, але інколи менш гнучкі. Для мене цей контраст створює цінний професійний міст: я можу привнести досвід кризової стійкості з України в більш стратегічні та системні рамки контексту ЄС.

Сьогодні є високий попит на фахівців у сферах ІТ, кібербезпеки, захисту даних і цифрового врядування, особливо з огляду на те, що Австрія та ЄС посилюють фокус на цифровій стійкості та стратегічній автономії.

Серед українців особливо цінуються ті, хто поєднує технічні навички з розумінням політик, міжкультурною комунікацією та адаптивністю. Також зростає інтерес до експертів, здатних працювати з темами безпеки Східної Європи, відбудови та Україно-орієнтованих проєктів — сферами, де українські фахівці мають незамінний досвід і глибоке розуміння.

ДОСВІД У ПРОГРАМІ

Про програму “Професійний інтеграційний ХАБ” я дізналася від сестри, яка брала участь у ХАБі 2.0 і дуже високо оцінювала підтримуюче середовище та професійні можливості. Її досвід допоміг мені усвідомити, що ХАБ — це не лише про працевлаштування. Це про відновлення професійної ідентичності, гідності та відчуття напрямку в новій країні.

Я вже подавалася раніше, у попередньому році. Тоді я була лише на початку свого інтеграційного шляху, покращувала німецьку й вибудовувала професійну основу. Протягом року я системно працювала над посиленням свого академічного профілю, волонтерила, менторила та навчалася. Податися знову було для мене важливим кроком, а відбір цього року став підтвердженням того, що наполегливість має значення.

Я сподівалася, що програма допоможе мені повернутися у професійну сферу, але не сприймала відбір як щось гарантоване. Я знала, наскільки конкурентним є процес. Моє очікування було простим: отримати реальний шанс робити внесок, а не лише спостерігати. ХАБ перевершив ці очікування: мене прийнляи саме там, де моя експертиза могла бути цінною та де її поважають.

У свій перший день у Федеральному міністерстві інновацій, мобільності та інфраструктури, Section III – Innovation and Technology, Task Force EU Innovation and Technology, я почувалася спокійно й зібрано. Мене зустріли як колегу, а не як «людину, якій потрібна допомога». Враження справила культура командної роботи: відкриті щотижневі зустрічі, спільні обговорення, горизонтальна комунікація. Це було схоже на простір, де експертиза та ініціативність справді мають значення.

Найціннішим усвідомленням для мене стала різниця між «бути присутньою» і «належати». Належність з’являється тоді, коли твоя робота має сенс і коли твій голос впливає на результат. Я зрозуміла, що інтеграція — це не про те, щоб «підлаштувати себе» під середовище. Це про те, щоб принести у нього свій досвід, свою історію та свій інтелектуальний внесок.

Моїм головним досягненням за три місяці програми стало успішне виконання багаторівневого політичного аналізу з порівнянням Horizon Europe (2021–2027) та проєктного рамкового підходу до FP10 (2028–2034), з акцентом на структурний зсув у бік місійно орієнтованої конкурентоспроможності. Ця робота підтримала стратегічне позиціонування Міністерства в межах дискусій щодо політики ЄС у сфері досліджень та інновацій. Додатково я розробила методологічний план порівняльного аналізу щодо впровадження фінансових механізмів державами-членами ЄС у межах Competitiveness Compass — проєкту з довгостроковою цінністю для інноваційного врядування в Австрії.

Я зробила внесок через аналітичні дослідження, порівняльний огляд політик та структуровані методологічні пропозиції, які підтримали поточне стратегічне планування. Я привнесла перспективу, сформовану досвідом України у розбудові стійкості в умовах кризи, показавши, як адаптивність, інноваційність і стратегічна координація можуть виникати під тиском. Ця перспектива була цінною в обговореннях європейської конкурентоспроможності та стратегічної автономії.

Я відчула себе частиною команди під час наших щотижневих зустрічей у вівторок. Усі, незалежно від посади, ділилися цілями, викликами й рефлексіями. Відкритість до діалогу та спільного пошуку рішень сформували робочу культуру, де кожен голос має вагу. Саме тоді я зрозуміла, що я не просто «проходжу стажування» — я долучаюся до реального політичного мислення.

Найяскравіше мені запам’ятався момент, коли я отримала завдання розробити довгострокову аналітичну рамку для порівняння стратегій фінансування та впровадження державами-членами ЄС. Це був знак довіри та чітке повідомлення: мою компетентність визнають, а мій внесок має значення.

ХАБ відновив безперервність мого професійного життя. Він допоміг мені не лише повернутися у свою сферу, а й повернутися як собі самій — із власною експертизою, упевненістю та відчуттям напряму. Він дав мені спільноту, професійне визнання та рамку для зростання. Найважливіше — він показав моїй доньці, що відбудова можлива: крок за кроком, із гідністю та сенсом.

ІНТЕГРАЦІЯ В АВСТРІЇ

Я б оцінила свій поточний рівень інтеграції як 7 із 10. Я вибудувала тут стабільне повсякденне життя: моя донька ходить до школи, я продовжую академічну роботу та маю професійні зв’язки з австрійськими інституціями. Водночас інтеграція — це процес, який потребує часу. Мова, культурні нюанси, інституційні системи — кожна з цих складових вимагає поступового занурення.

Для мене інтеграція означає належність без втрати власної ідентичності. Людина інтегрована не тоді, коли просто адаптується, а тоді, коли може брати участь у професійному, культурному та соціальному житті країни як вона є — роблячи внесок своїми знаннями, досвідом і цінностями. Інтеграція настає тоді, коли ти більше не почуваєшся лише «гостею», а стаєш учасницею формування свого середовища й майбутнього.

Я зробила кілька конкретних кроків до інтеграції:

• вивчаю німецьку й послідовно продовжую її вдосконалювати,
• беру участь в академічних і політичних проєктах,
• менторю й волонтерю для українських студентів і молодих фахівців,
• активно подаюся на дослідницькі програми, до університетів і на стажування,
• розбудовую професійну мережу в Австрії та в ЄС,
• беру участь у культурних і подіях для спільноти.

Найефективнішим кроком для мене стала професійна включеність: повернення у свою сферу як Research Fellow та проходження стажування у Федеральному міністерстві інновацій, мобільності та технологій (BMK). Професійне визнання дає не лише економічну стабільність, а й відчуття ідентичності, гідності та належності.

Після ХАБу інтеграція перестала бути процесом «пристосування» й стала процесом реального внеску. Я більше не відчуваю, що стою на порозі своєї професії. Я вже всередині.

ХАБ допоміг мені зміцнити впевненість, розширити мережу контактів і побачити себе не як людину, яка «розвивається з нуля», а як фахівчиню, чий досвід потрібен і цінується в Австрії. Він змінив наратив зі «старту з початку» на продовження власного шляху.

З мого досвіду, австрійці ставляться до українців із емпатією та повагою, особливо коли бачать стійкість і готовність робити внесок. Я пам’ятаю одну розмову з колегою, який сказав: “What I admire about Ukrainians is that they do not ask to be saved, they ask to be given a chance.” Це визнання суб’єктності, а не позиції жертви, для мене було дуже важливим.

Найпоширеніший стереотип полягає в тому, що Україна — передусім «країна війни». Так, війна формує нас сьогодні, але Україна — це також країна інновацій, культурної творчості, інтелектуальної сили та глибокої історичної традиції свободи. Я намагаюся змінювати цей стереотип не аргументами, а своєю роботою: показуючи, що український досвід містить не лише травму, а й стійкість, компетентність і стратегічне бачення.

ПЕРСПЕКТИВА

Після завершення програми я бачу свій шлях як продовження професійного й інтелектуального розвитку зі збереженням зв’язку з Україною та внеском у її майбутнє.

Мій “must-do” список включає:

• завершити PhD про врядування у сфері кібербезпеки та стійкість у гібридній війні,
• опублікувати академічні дослідження про громадянську кіберамобілізацію та роль цифрового суспільства в національній обороні,
• посилювати співпрацю між австрійськими та українськими інституціями у сферах інновацій, кібербезпеки та демократичної стійкості,
• створювати можливості для молодих українців — менторство, стажування, дослідницька підтримка — щоб вони не почувалися самотніми, вибудовуючи своє майбутнє.

Для мене це не просто розвиток кар’єри. Це довгострокова місія.

Якщо оцінювати за шкалою від 1 до 10, наскільки ймовірно я повернуся в Україну в майбутньому, я б сказала приблизно 9 із 10. Україна — мій дім, моя ідентичність, моя інтелектуальна й емоційна основа. Я перебуваю тут зараз заради безпеки, але мій довгостроковий вектор нерозривно пов’язаний із майбутнім України.

Я повернуся, коли моя донька зможе зростати в безпеці, без постійної загрози ракетних атак, і коли я зможу робити змістовний внесок у відбудову інституцій, цифрової інфраструктури та стратегій стійкості. Мені не потрібні ідеальні умови. Мені потрібні умови, за яких робота має сенс і майбутнє.

Український уряд має зосередитися на відновленні інституційної довіри через прозоре ухвалення рішень і справжню реформу правосуддя. Також необхідно створювати професійні можливості: програми для фахівців, які повертаються, дослідницьке фінансування та сильні інноваційні екосистеми. Важливою є і підтримка сімей: доступ до якісної освіти, медицини та психологічної допомоги для дітей, які постраждали від війни. І, зрештою, Україні потрібні стабільні довгострокові стратегії відбудови, а не лише реагування на надзвичайні ситуації. Люди охочіше повертаються, коли бачать, що їхня експертиза цінується і що вони можуть застосувати її вдома змістовно.

Моя робота мрії — посада на перетині політик у сфері кібербезпеки, досліджень і міжнародної співпраці, де я можу безпосередньо долучатися до посилення цифрової стійкості та демократичної безпеки. Я бачу себе в міжнародній або національній інституції, яка цінує критичне мислення, стратегічну відповідальність і співпрацю.

Найважливіше для мене:

• команда, побудована на повазі, спільній меті та допитливості,
• можливість менторити й розвивати інших,
• шанс створювати довгостроковий вплив, особливо для України.

Моя кар’єрна мета — це не просто посада. Це здатність формувати системи, які захищають свободу, стійкість і гідність.

РЕФЛЕКСІЇ

Найскладнішим моментом став емоційний перехід від статусу визнаної професіоналки в Україні до необхідності починати все з самого початку в Австрії. Складною була не сама робота, а внутрішній діалог: зберігати впевненість у тому, ким я є, навіть тоді, коли обставини тимчасово не відображали мій досвід чи кваліфікацію. Цей період навчив мене витривалості, терпіння та вміння триматися власної ідентичності незалежно від зовнішніх умов.

Того, чого все ще бракує в Австрії, — це довгострокової системи професійного визнання та інтеграції, особливо для спеціалістів в академічній, правовій і стратегічній сферах. Багато українців приїжджають не лише з навичками, а з експертизою — і цій експертизі потрібні структуровані маршрути, щоб її визнавали та використовували. Також потрібні платформи для співпраці, де українські й австрійські фахівці можуть разом працювати над спільними дослідницькими, інноваційними й політичними проєктами — не лише як «інтеграцією», а як спільним творенням.

Моя порада тим, хто лише починає свій професійний шлях в Австрії: не вимірюйте свою цінність першою роботою тут. Ваша стартова точка не визначає, ким ви є. Рухайтеся крок за кроком, але послідовно. Інвестуйте у знання, вдосконалюйте мову й залишайтеся пов’язаними з професійними спільнотами. Не бійтеся говорити про свою експертизу. І найголовніше — не дозволяйте тимчасовим обставинам затьмарити ваш довгостроковий напрям.

“Професійний інтеграційний ХАБ” — це не просто програма, це міст назад до себе, до своєї професії та до своєї впевненості.

 

Фото: Valerie Loudon, Ганна Касич

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ 3.0”.