Professional Integration HUB

Надія Червінська, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ 3.0”.

Вступ

• Вік: 29 років
• Місто в Україні, де проживала до вимушеного переїзду: Київ, Україна
• Спеціалізація: дослідниця
• Організація стажування: Impact Hub Vienna
• Самооцінка рівня інтеграції: 6/10

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

Маю ступені бакалавра та магістра з філософії (Києво-Могилянська академія), а також магістерський ступінь із порівняльної історії (Central European University). Працювала асистенткою кураторки в Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі “Мистецький арсенал”, а також головною редакторкою видавництва Osnovy Publishing і Saliut — журналу про сучасну українську фотографію. Як дослідниця я працюю з філософією та інтелектуальною історією, з особливим фокусом на феміністичній культурній і політичній думці. Мій поточний проєкт присвячений формуванню феміністичних і націоналістичних дискурсів у пострадянській Україні.

ХОБІ

У вільний час я люблю бути активною: зазвичай бігаю або ходжу в спортзал. Також мені подобається слухати джаз, адже він допомагає відволіктися й відновити ресурс.

Книга Martin Buber “I and Thou” важлива для мене з кількох взаємопов’язаних причин — філософських, духовних і глибоко людяних.

ПЕРЕЇЗД

Головною причиною мого рішення виїхати з України стала зростаюча невизначеність щодо майбутнього. Перший рік після повномасштабного вторгнення я залишалася в Києві, але дедалі важче було зберігати психологічну стабільність і фокус на дослідженнях, коли на тлі постійно лунали повітряні тривоги, були відключення електроенергії та ракетні атаки. У певний момент я усвідомила, що переїзд дозволить мені залишатися продуктивною та корисною — а не лише намагатися вижити день за днем. Я хотіла продовжувати робити внесок в українське академічне й культурне життя навіть з-за кордону, а також долучатися до ініціатив, які підтримують українських науковців і студентів у цей складний період.

Я приїхала до Відня, щоб розпочати навчання в магістратурі. Це місто завжди було важливим інтелектуальним і історичним простором для Центральної та Східної Європи, тож переїзд відчувався як природне продовження мого академічного шляху і як значуща можливість продовжувати свою роботу. Перебування тут допомогло мені відчути, що я й надалі роблю щось важливе, і що моя праця може — навіть опосередковано — сприяти видимості України за кордоном.

Перші місяці були інтенсивними: потрібно було адаптуватися до нового середовища й паралельно продовжувати навчання та професійну роботу. Я долучилася до кількох академічних проєктів і співпрацювала з колегами в ініціативах підтримки українських студентів і науковців. Цей період допоміг мені вибудувати нові зв’язки та знайти відчуття стабільності.

ПРОФЕСІЙНИЙ ШЛЯХ В АВСТРІЇ

Від моменту приїзду до Відня я залишалася професійно активною, а не робила паузу, щоб “шукати роботу” в традиційному розумінні. Я одразу долучилася до кількох колаборативних проєктів та інституційних програм. Це був безперервний процес інтеграції.

В Україні я була частиною активної академічної й культурної спільноти, тож співпраці та проєкти виникали доволі природно. В Австрії я не мала професійних контактів і на початку не дуже розуміла, як тут працює сфера. Потрібен був час, щоб розібратися, як ухвалюються рішення і які ініціативи справді є цінними. Тут усе рухається трохи повільніше, але водночас — стабільніше й передбачуваніше. З часом я почала сприймати ці відмінності як взаємодоповнювальні.

ДОСВІД У ПРОГРАМІ

Найціннішим усвідомленням під час програми стало те, наскільки значущий вплив можуть мати якісні спільнотні ініціативи та послідовні дії, що об’єднують людей. Я також навчилася більш стратегічно мислити про те, як освітні та соціальні проєкти можна адаптувати до різних контекстів, не втрачаючи сенсу.

На своїй позиції я досліджувала освітні інновації та аналізувала, як нові підходи до викладання й навчання впроваджуються на практиці. Моєю головною досягненням стало створення структурованого огляду цих змін і пов’язання їх із діяльністю Education Lab. Зокрема, це включало аналіз того, як цифрові інструменти, спільнотні ініціативи та альтернативні освітні моделі можуть робити навчання більш адаптивним і інклюзивним.

Для мене головна цінність ХАБу — це атмосфера відкритості й обміну, у якій люди можуть ділитися досвідом і підходами до освіти та соціальних змін. Бути поруч із такою різноманітністю думок допомогло мені по-іншому подивитися на власний досвід.

Моє основне очікування полягало в тому, щоб зрозуміти, як щодня функціонують організації, орієнтовані на спільноту, і як вони перетворюють ідеї на конкретні проєкти. Мені також було цікаво, як я можу бути корисною зі своїм досвідом у дослідженнях та освіті — і як це може перетворюватися на практичну й соціально значущу роботу.

ІНТЕГРАЦІЯ В АВСТРІЇ

Я б оцінила свій рівень інтеграції в Австрії приблизно на 6 із 10. Мені комфортно жити й працювати тут, я вибудувала професійну мережу й розумію, як функціонує більшість систем. Водночас я усвідомлюю, що інтеграція — це тривалий процес: потрібен час, щоб глибше відчути соціальні нюанси та по-справжньому відчувати себе “вдома” в новій країні.

Для мене інтеграція — не про асиміляцію або втрату власного бекграунду, а про можливість повноцінно брати участь у професійному, соціальному й культурному житті, водночас зберігаючи свою ідентичність. Людина є справді інтегрованою тоді, коли може легко жити щоденним життям, робити внесок у спільноту й відчувати, що її присутність і праця цінуються.

Я зробила кілька кроків до інтеграції. Професійно я долучалася до академічних і спільнотних проєктів, які об’єднують науковців та освітян. Я також відвідую освітні події та публічні лекції, щоб краще розуміти місцеві перспективи. Найефективнішим для мене був нетворкінг через спільні проєкти — саме так я вибудовувала довготривалі професійні контакти та краще розуміла академічне середовище у Відні.

Програма дала мені більше впевненості в професійних просторах поза академією. Вона також допомогла краще зрозуміти, як австрійські організації працюють із соціальними та освітніми інноваціями, і зробила мене ближчою до локальних ініціатив. Після програми я почала бачити більше можливостей для співпраці й відчула, що можу робити внесок, релевантний і для Австрії, і для України.

ПЕРСПЕКТИВА

Україна — мій дім, і я хотіла б долучитися до відновлення та зміцнення її академічних і культурних інституцій, коли ситуація стане більш стабільною та стійкою, але я поки не готова сказати напевно. Це значною мірою залежатиме і від особистих, і від структурних чинників.

Я розглядатиму повернення, коли з’явиться чіткіше відчуття довгострокової безпеки та коли професійні можливості дозволятимуть займатися змістовною академічною роботою. Для мене це не лише про безпеку, а й про здатність бути ефективною: викладати, досліджувати, долучатися до відновлення інтелектуальної й освітньої інфраструктури. Я також очікувала б сильнішої інституційної підтримки для дослідників та освітян.

Я вважаю, що найважливіший крок — створити умови для професійної стабільності: прозорі інституції та підтримка освіти, науки й культури. Багато людей за кордоном хотіли б повернутися, але їм важливо бачити, що їхні навички та досвід будуть цінними і що вони зможуть працювати в середовищі, де можливе довгострокове планування. Держава також могла б посилювати програми, які з’єднують діаспору та тих, хто залишився, через дослідницькі колаборації або схеми академічної мобільності — щоб повернення відчувалося як продовження шляху, а не старт “із нуля”.

РЕФЛЕКСІЇ

На мій погляд, в Австрії досі бракує наступності: багато ініціатив підтримки українців є короткостроковими або проєктними. Спостерігається потужний стартовий імпульс у допомозі з інтеграцією, але значно менше довготривалих програм, які фокусуються на професійному та сталому розвитку. Особливо цінними були би більш структуровані можливості менторства й співпраці, які на тривалій основі поєднують українських професіоналів з австрійськими інституціями.

Я б описала “Професійний інтеграційний ХАБ” як простір, який допомагає людям знаходити зв’язки та перекладати свій досвід у щось релевантне в новому середовищі.

 

Фото: Valerie Loudon, Ганна Касич

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ 3.0”.