16 Грудня 2025
Анастасія Євстратенко: “Головною цінністю ХАБу для мене стали люди”
Анастасія Євстратенко, учасниця програми”Професійний інтеграційний ХАБ 3.0″.
Вступ
- Вік: 25 років
- Місто до переїзду в Австрію: Київ, Україна
- Спеціалізація: менеджерка культурних проєктів
- Інституція стажування: Федеральне міністерство мистецтв, культури, державної служби та спорту Австрії
- Самооцінка рівня інтеграції: 6/10
ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД
Менеджерка культурних проєктів, магістриня історії мистецтва, бакалаврка права. Проєктна та івент-менеджерка в культурних організаціях (PEN Ukraine, Port of Culture), кураторка виставок, стажерка в Міністерстві юстиції України.
ХОБІ
Мені подобається малювати й писати — це дає змогу по-різному проявляти творчість. Я також захоплююся електронною музикою й часто знаходжу натхнення в її експериментальному звучанні. Мене глибоко цікавлять історія та кінематограф, я люблю занурюватися у фільми й історичні наративи, які відкривають нові перспективи на культуру та суспільство.
Значущою для мене книжкою є «Колиска для кішки» Курта Воннеґута.
ПЕРЕЇЗД
Ключовим чинником, який вплинув на моє рішення залишити Україну на початку 2025 року, стала війна, що триває. Це було складне рішення.
Насправді це мій другий досвід життя в Австрії. Уперше я приїхала до Відня в червні 2022 року — спочатку як транзитну точку, однак обставини змусили мене та мою родину залишитися довше. У той період ми поступово адаптувалися до життя в Австрії й намагалися продовжувати професійну та культурну діяльність, водночас залишаючись пов’язаними з Україною. Після більш ніж року в Австрії я повернулася до України й працювала в культурній сфері в Києві до початку 2025 року, коли знову приїхала до Відня.
Перші місяці 2022 року були дуже хаотичними. Проте у вересні я долучилася до проєкту Open LOT від Das LOT і взяла участь у виставці українських митців MYT’. У той час я не мала чіткого уявлення, що робити далі. Обмежене знання німецької мови також не допомагало.
Початок 2025 року відчувався зовсім інакше. Цього разу я була значно краще підготовлена й суттєво покращила рівень німецької. Я почала активно шукати роботу та приєдналася до Young Curators Club — організації у Відні, яка допомагає молодим культурним фахівцям отримати перший професійний досвід. Водночас пошук відповідної повної зайнятості все ще залишався викликом.
ПРОФЕСІЙНИЙ ШЛЯХ В АВСТРІЇ
Я почала серйозно шукати роботу в Австрії у березні 2025 року. Це почалося з участі в Young Curators Club, де я допомагала організовувати виставку та здобула свій перший практичний досвід в австрійській мистецькій спільноті.
На мою думку, головні відмінності між професійним середовищем в Україні та в Австрії виходять за межі лише культурної сфери й радше відображають загальні підходи до роботи. В Україні темп роботи часто надзвичайно високий — є відчуття терміновості, ніби кожне завдання «мало бути виконане ще вчора». Це можна пояснити тим, що українці живуть у стані постійної небезпеки та нестабільності. В Австрії ж, навіть попри велику кількість проєктів, робочі процеси зазвичай більш збалансовані та сплановані.
У кожного з цих підходів є свої переваги. Українці навчилися бути дуже ефективними й адаптивними під тиском, тоді як в Австрії я особливо ціную акцент на сталості та довгостроковому плануванні. На початку мене здивувала культура планування на роки вперед — обговорення проєктів на 2027, 2030 чи навіть 2035 роки. В Україні таке планування часто здається невизначеним або навіть нереалістичним. З часом я почала цінувати цей підхід, адже він дає більше стабільності та стратегічного розвитку.
Австрійська культурна сфера високо цінує фахівців з міжкультурною компетентністю, цифровими навичками (у мистецькій практиці — навіть інноваційністю) та відкритістю до міжнародної співпраці. Серед українців я бачу дедалі більше спеціалістів, які поєднують адаптивність, креативність і стійкість — риси, сформовані нашим досвідом останніх років. Багато українських фахівців щиро мотивовані інтегруватися, навчатися та активно долучатися до локального професійного й культурного середовища. Я переконана, що ці якості роблять українців цінними учасниками динамічної та різноманітної культурної сцени Австрії.
ДОСВІД У ПРОГРАМІ
Момент із моїми очікуваннями щодо результатів був доволі кумедним. Жартома я подалася на участь у Метеорологічній конференції, запланованій на осінь 2025 року. Я не маю жодного стосунку до метеорології, але подумала, що це може бути цікаво. Після цього я подала заявку на участь у “Професійному інтеграційному ХАБі 3.0”, припускаючи, що в разі відбору, можливо, доведеться пропустити конференцію.
Аж раптом за два тижні до оголошення результатів ХАБу 3.0 я отримала лист із відмовою в участі в конференції, оскільки я не метеоролог. Це мене не здивувало, але в голові одразу з’явилася думка: «Жодних конфліктів у графіку! Отже, я точно отримаю стажування!». І ось я тут — у Міністерстві мистецтв і культури, працюю над захопливими культурними проєктами.
Згадуючи свій перший день стажування, пам’ятаю, що це було 1 вересня, навколо було багато школярів, і я почувалася схвильованою, майже як у свій перший день у школі. Мене познайомили з великою кількістю доброзичливих людей, і я постійно повторювала: «Es freut mich». І справді — es hat mich gefreut! Я була щиро рада знайомству з цими відкритими й привітними професіоналами, чия теплота допомогла мені відразу відчути себе як удома.
Найціннішим усвідомленням під час програми для мене стало розуміння того, наскільки тісно пов’язана міжнародна культурна сцена. Тепер я відчуваю себе її частиною. Участь у щорічній зустрічі Creative Europe Desks у Брюсселі та знайомство з культурними фахівцями з усієї Європи показали мені, наскільки важливо будувати зв’язки й співпрацювати понад кордонами. Цей досвід нагадав, що обмін ідеями та спільна робота роблять культурні проєкти сильнішими й змістовнішими.
Моє головне досягнення в програмі — це здобутий практичний досвід і можливість проявити себе, що зрештою призвело до продовження мого стажування. Це зміцнило мою впевненість у тому, що я можу робити вагомий внесок у міжнародні культурні проєкти.
Головною цінністю ХАБу для мене стали люди: учасниці програми, організатори, колеги та всі, з ким я познайомилася під час стажування. Їхня відкритість, підтримка та готовність ділитися знаннями зробили цей досвід по-справжньому надихаючим і допомогли мені відчути себе частиною австрійської культурної спільноти.
ІНТЕГРАЦІЯ В АВСТРІЇ
Я б оцінила свій рівень інтеграції в Австрії на 6 із 10. Попереду ще багато відкриттів.
Для мене «інтеграція» означає бути частиною спільноти, не залишатися наодинці та мати змогу залишатися собою, продовжуючи свій шлях у нових обставинах. Коли я порівнюю себе зовсім неінтегровану у 2022 році з достатньо інтегрованою версією себе у 2025-му, різниця очевидна. У 2022 році я не була собою. Я не могла вільно спілкуватися з незнайомими людьми, ділитися історіями чи жартувати німецькою. Я не могла долучатися до проєктів, які були для мене важливими, використовувати свої навички або показувати свої найсильніші й найавтентичніші сторони. Звісно, інтеграція також залежить від сприйняття — люди можуть почуватися неінтегрованими навіть маючи роботу в Австрії, австрійських друзів і близьких. Для мене ж інтеграція — це про впевненість і повну можливість брати участь, робити внесок і самовиражатися.
Що стосується практичних кроків до інтеграції — нетворкінг, участь у проєктах, подання заявок на роботу, відвідування подій — я спиралася на свій досвід івент-менеджерки в Україні, де я звикла відвідувати заходи щонайменше раз на тиждень. У Відні для мене було природно шукати організації, які проводять презентації книжок, поетичні вечори та публічні дискусії з митцями, письменниками й кінорежисерами. Я відвідала багато таких подій, і навіть будучи переважно мовчазною спостерігачкою, уже тоді відчувала себе частиною віденського культурного життя. Саме відвідування подій стало для мене найефективнішим кроком до інтеграції, адже дало змогу зануритися в локальну культурну сцену, спостерігати, вчитися та поступово знаходити нові зв’язки й можливості.
Ця програма допомогла мені стати частиною віденського культурного життя вже як професіоналці, а не просто відвідувачці. Я відчуваю значно більшу впевненість у своїх можливостях і готовність робити внесок у проєкти та ініціативи.
ПЕРСПЕКТИВА
За шкалою від 1 до 10 я б оцінила ймовірність свого повернення в Україну на 10. Я впевнена, що повернуся. Я хочу, щоб Україна залишалася важливою й невід’ємною частиною мого життя. Я розглядатиму повернення тоді, коли відчую, що для цього настав мій час.
РЕФЛЕКСІЇ
Найскладнішим моментом у моєму процесі інтеграції в Австрії була адаптація до нового професійного й культурного середовища та навчання впевнено комунікувати й працювати німецькою мовою. Бували моменти, коли мовний бар’єр або незнання локальних професійних норм обмежували мене й заважали повністю реалізувати свої ідеї та навички. З часом участь у заходах і навчальних візитах “Професійного інтеграційного ХАБу”, нетворкінг, навчання та постійна практика допомогли мені подолати ці труднощі й відчути себе більш впевнено та інтегровано.
Як українська фахівчиня в Австрії, іноді я відчуваю, що могло б бути більше відкритості до професіоналів з неавстрійським бекграундом. Хоча деякі організації менш знайомі з міжнародними фахівцями, багато інших є інклюзивними й підтримуючими, створюючи цінні можливості для співпраці. Такі ініціативи, як “Професійний інтеграційний ХАБ”, є чудовими прикладами того, як можна вибудовувати подібні мережі та системи підтримки.
Якби мені потрібно було описати “Професійний інтеграційний ХАБ” одним реченням, я б сказала, що це чарівний ключ, який відчинив двері до мого професійного майбутнього.
Фото: Valerie Loudon