24 Січня 2026
Яна Барінова: “Європейські інституції дедалі більше визнають українську експертизу, креативність, спроможність до формування політик та лідерський потенціал”
Behind the HUB — це нова серія інтерв’ю, у якій ми представляємо бачення та рефлексії людей, що формували “Професійний інтеграційний ХАБ” із самого початку.
Серія присвячена організаторкам програми — українським фахівчиням, чия діяльність сприяла розвитку громадянських процесів в Україні. Поруч із нашими учасницями вони також пройшли власний шлях інтеграції та діляться інсайтами, сформованими лідерським досвідом, відповідальністю та життєвою практикою.
Серію відкриває докторка Яна Барінова, Program Director Ukraine в ERSTE Foundation.
В інтерв’ю Яна говорить про інтеграцію як про внутрішню зміну та здатність жити й діяти “тут і зараз”. Вона розмірковує про те, як змінилася філантропія після 2022 року, чому інвестиції в людей формують довгострокову стабільність і як ХАБ трансформувався від екстреної відповіді на кризу до стратегічної моделі.
ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД
Після переїзду до Відня на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Яна Барінова з квітня 2022 року працює Program Director Ukraine в ERSTE Foundation. Яна відповідає за проєкти, пов’язані з Україною та підтримкою українців, зокрема за програму “Професійний інтеграційний ХАБ”.
До цього вона обіймала посади в органах державної влади України, зокрема була директоркою Департаменту культури Київської міської державної адміністрації та радницею Міністра культури та інформаційної політики України.
Яна має докторський ступінь (PhD) Сорбоннського університету та ступінь MBA Паризької бізнес-школи. Також вона завершила програми з лідерства в Aspen Institute Ukraine та Українській школі політичних студій.
У 2015–2019 роках вона працювала операційною директоркою (COO) Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр”. Яна створила й курувала курс Cultural Diplomacy in Times of War у Центральноєвропейському університеті, є авторкою книги New Media, Memory, Places, а також низки публікацій із культурної політики, політики пам’яті та культурної дипломатії.
У 2019–2020 роках вона очолювала робочу групу з підготовки номінації Чорнобильської зони відчуження до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Яна — експертка з інституційного розвитку, управління стейкхолдерськими відносинами, урядових комунікацій та філантропії у Східній Європі.
ОСОБИСТА ІСТОРІЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ
Професійний інтеграційний ХАБ: Яно, Ви маєте багаторічний досвід у культурній сфері, державному управлінні та командах реформ в Україні. Як цей досвід вплинув на вас?
Яна Барінова: Робота в культурному та публічному секторі України навчила мене діяти в динамічних умовах, ухвалювати рішення під тиском і вибудовувати коаліції між інституціями, які зазвичай не співпрацюють.
Управління великими командами, робота в кризових ситуаціях і балансування між політичними, громадянськими та культурними інтересами сформували моє стратегічне бачення. Цей досвід є важливим ресурсом у міжнародному філантропічному середовищі, адже я розумію і реалії на місцях в Україні, і процеси ухвалення рішень у європейських структурах. Я вмію бути перекладачкою між цими двома світами.
П: Ви переїхали до Австрії на початку повномасштабної війни. Що було найскладнішим?
Я: Найважчим було проживати одночасно дві емоційні реальності. Фізично я була в безпеці, але ментально моє життя залишалося в Києві. Професійно мені довелося починати з нуля: нова країна, нова система, нова мова. Це був період переосмислення і пошуку себе — навчання того, як функціонувати в іншому середовищі.
П: Що означає бути інтегрованою в європейське суспільство?
Я: Це означає — стояти на власних ногах і робити відчутний внесок у новому суспільстві.
“Ви інтегровані тоді, коли припиняєте перебування у тимчасовому сценарії та починаєте жити своїм життям у теперішньому моменті”.
П: Чи був переломний момент, коли ви відчули ментальну адаптацію?
Я: Так, але це не був драматичний момент. Це було тиха зміна, майже непомітна зовні, коли я усвідомила, що більше не живу в “тимчасовому режимі”. Довгий час після приїзду до Австрії все здавалося тимчасовим. Я працювала, навчалася, розбиралася з новою системою, але внутрішньо було відчуття, ніби моє реальне життя в Україні поставлене на паузу. Для мене ментальна адаптація почалася тоді, коли я припинила порівнювати все з тим, як було раніше.
П: За шкалою від 1 до 10, як би ви оцінили свій рівень інтеграції?
Я: Напевно, на 7. Я добре взаємодію професійно й соціально, маю широку мережу контактів. Водночас інтеграція — це процес, який включає мову, коди й звички, і я досі вчуся.
П: Багато українських жінок стикаються з викликами на австрійському ринку праці. Ваш шлях демонструє стійкість і розвиток. Що допомогло вам?
Я: Мені допомогло усвідомлення, що я не починала з нуля як особистість — лише географічно.
П: На вашу думку, чи можна адаптуватися до європейських стандартів, не втрачаючи української ідентичності?
Я: Асиміляція стає ризиком лише тоді, коли люди повністю втрачають зв’язок зі своєю мовою, спадщиною та спільнотою.
“Інтеграція має розширювати вашу ідентичність, а не замінювати її”.
ІДЕЯ ХАБу ТА РОЛЬ ERSTE FOUNDATION
П: Яку роль, на вашу думку, має відігравати філантропія у відбудові України?
Я: Сьогодні ефективна філантропія має бути стратегічною.
Після 2022 року контекст змінився: гуманітарна допомога сама по собі не здатна забезпечити довгострокове відновлення. Україні потрібні інституційний розвиток, експертиза та сталі інвестиції в людей і спільноти. Працюють моделі, які поєднують ресурси, знання, мережі контактів і співпрацю.
П: Чому ERSTE Foundation обрала професійний розвиток, а не гуманітарну допомогу?
Я: Тому що професійна інтеграція створює довгострокову стабільність. Коли люди отримують навички, мережі контактів і доступ до ринку праці, вони адаптуються та роблять внесок у суспільство.
П: Поділіться, як виникла ідея Професійного інтеграційного ХАБу?
Я: Це була пряма відповідь на те, що ми побачили на початку 2022 року: висококваліфіковані українські професіонали опинилися в Австрії без зрозумілих шляхів продовження кар’єри. Було очевидно, що виключно гуманітарного підходу недостатньо. Потрібна була платформа, яка поєднувала б людей з інституціями та можливостями.
ВПЛИВ А ЕВОЛЮЦІЯ ПРОГРАМИ
П: Як би ви оцінили вплив програми після трьох раундів?
Я: Вплив помітний на кількох рівнях. ХАБ дав Європі більш чітке розуміння українців як професійних і мотивованих людей. Він також вибудував довіру між інституціями та людьми. Багато учасниць продовжили кар’єру в Австрії або знайшли нові можливості. І, що дуже важливо, ХАБ започаткував ширший публічний діалог про інтеграцію як довгострокову інвестицію.
П: Яке досягнення трьох раундів ви вважаєте найважливішим?
Я: Спільнота. Зв’язки, створені в межах ХАБу, залишаються активними далеко за межами програми і переростають у співпрацю та спільні ініціативи. Сильна, самодостатня спільнота — найкращий показник системного впливу.
П: Чи бачите ви потенціал продовження програми в оновленому вигляді?
Я: Однозначно. Наступний етап має відображати перехід від екстреної відповіді до стратегії.
“Українці в Європі роблять більше, ніж адаптуються — вони співтворять”.
ХАБ може перетворитися на простір довгострокової співпраці, обміну знаннями та інституційного партнерства.
П: Які принципи залишаться незмінними незалежно від майбутнього формату?
Я: Ключовий принцип, який залишається незмінним, — це суб’єктність. Інтеграцію неможливо побудувати лише на допомозі. Справжня інтеграція починається тоді, коли людям довіряють відповідальність і дають простір діяти. Це не сервіс, який “надають” людям. Ми не прийшли керувати інтеграцією — ми будуємо співпрацю.
П: Що українці демонструють європейським партнерам через ініціативи на кшталт ХАБу?
Я: Вони принесли не лише травму війни, а й величезний потенціал: освіту, культуру та вражаючу здатність до самоорганізації. Наша присутність у Європі не є тимчасовою. Ми маємо трансформувати статус “тимчасової спільноти” у довгостроковий ресурс для спільного життя.
Ми демонструємо гнучкість, горизонтальність, інтелектуальну глибину та творчу щедрість. Українці будують спільноти, підтримують одне одного і створюють простори довіри — те, чого Європі дуже бракує в момент, коли вона шукає нові форми єдності.
П: Як змінюється сприйняття України серед європейських інституцій?
Я: Воно стає більш зрілим і багатомірним.
“Україну більше не сприймають лише крізь призму конфлікту чи гуманітарних потреб. Європейські інституції дедалі більше визнають українську експертизу, креативність, спроможність до формування політик та лідерський потенціал”.
П: Які якості українських професіоналів ви вважаєте найціннішими?
Я: Стійкість, ініціативність, адаптивність і здатність швидко навчатися. Щирість та автентичність також є важливими якостями, адже саме вони формують основу соціального капіталу. Я завжди заходила в нові середовища з установкою, що мені ніхто нічого не винен. Я приходила з пропозицією: мої цінності, мої проєкти та моє бачення.
Довіра формується повільно, але кожен маленький успіх працює на довгострокове майбутнє. Наш соціальний капітал сприяє еволюції Європи — вона стає більш відкритою, гнучкою та здатною до солідарності у часи криз.
ПІДСУМКИ
П: Як ви зберігаєте баланс між відповідальністю, роботою та особистим життям?
Я: Через ритуали й моменти присутності, наприклад, через мистецтво та розмови, які наповнюють, а не виснажують. Через час із родиною та приготування їжі.
П: Що означає ХАБ особисто для вас?
Я: Для мене це символ моменту, коли інтеграція переходить у внесок.