16 Грудня 2025
Анастасія Клисакова: “Одна з моїх мрій — повернутися до вільного українського Криму й долучитися до його відбудови”
Анастасія Клисакова, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ 3.0”.
Вступ
- Вік: 36 років
- Місто, де проживала до переїзду в Австрію: Київ, Україна
- Професійна спеціалізація: експертка зі стратегічних комунікацій та проєктна менеджерка
- Організація стажування: Віденський університет економіки та бізнесу (WU Vienna), NGO Academy
- Самооцінка рівня інтеграції: 7/10
ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД
- Вересень–листопад 2025 — стажування в межах “Професійного інтеграційного ХАБу 3.0”, NGO Academy, Віденський університет економіки та бізнесу (WU Vienna), Австрія
- 2021–2025 — координаторка проєкту FAST Heroes Ukraine
- 2021–2023 — директорка з комунікаційної практики, агенція One Health, Україна
- 2018–2021 — самозайнята, засновниця агенції Insights Lab, Україна
- 2018–2019 — кураторка Kyiv Hub, Global Shapers Community
- 2017–2018 — директорка з маркетингу освітньої організації “Культурний проєкт”, Україна
- 2016–2017 — виконавча директорка Open Data Incubator 1991
- 2013–2016 — консультантка з управління змінами, RAIN, Україна
- 2008–2012 — керівниця напрямку комунікацій, AIESEC Ukraine
ХОБІ
Коло моїх інтересів охоплює написання та виконання поезії, фестивалі артхаусного й документального кіно, медитацію та танець. В основі моїх зацікавлень — дослідження людського досвіду, художнього самовираження та усвідомленості, які проявляються як у внутрішніх практиках письма й медитації, так і в зовнішніх формах танцю, перформансу та кінематографа.
Книга, яка має для мене особливе значення, — “Walk Through Walls. A Memoir” Марини Абрамович.

ПЕРЕЇЗД
На момент початку повномасштабної війни я вже десять років жила і працювала в Києві. У перші ж дні я вирішила евакуюватися з міркувань безпеки. Мій дім у Криму був окупований ще у 2014 році, і коли російські війська увійшли до Київської області, найбільшим страхом для мене було знову опинитися під окупацією.
Я виїжджала з думкою, що це буде лише на кілька тижнів. Щиро вірила, що повернуся до кінця березня 2022 року. Натомість ці три тижні перетворилися на три роки життя у Відні.
Австрія навіть не була в моєму полі зору. 2 березня 2022 року я спершу приїхала до Німеччини, де тиждень жила у подруги в Нюрнберзі. Згодом інша подруга розповіла про вільну кімнату для українців у Відні. У той час багато австрійців відкривали свої домівки й серця людям, які тікали від війни.
Я вирішила приїхати до Відня лише для того, щоб познайомитися з родиною, яка пропонувала житло. Їхня доброта допомогла мені відчути опору в перші дні, і зрештою я залишилася з ними. Так насправді й почалося моє життя в Австрії.
Після приїзду до Відня в березні 2022 року першим кроком стало отримання права на проживання та роботу в Австрії. Це означало багато годин у довгих чергах біля Vienna International Center разом із тисячами українців. Паралельно я почала шукати роботу, адже моя організація в Україні, як і багато інших на початку війни, призупинила діяльність. У мене не було вибору — потрібно було знайти роботу в Австрії.
Дуже швидко я зрозуміла, що без знання німецької, навіть маючи легальний доступ до ринку праці, знайти щось у сфері комунікацій майже неможливо. Я також не розуміла, як функціонує австрійський ринок праці. Тож у перші місяці я бралася за невеликі фриланс-проєкти, намагаючись зрозуміти свої подальші кроки. Щойно з’явилася можливість, я записалася на курси німецької, що стало можливим лише в липні 2022 року.

Паралельно з пошуком роботи я займалася волонтерством. Я ініціювала кілька кінопоказів для обговорення війни, популяризації українського кіно та збору коштів для України. Спочатку ми співпрацювали з Global Shapers Vienna та Stadtkino, а згодом — з ініціативою Kriegsbilder, заснованою студентами Університету прикладного мистецтва. Разом ми організовували покази, дискусії та зустрічі з українськими кінематографістами. Бути неформальною амбасадоркою української культури стало для мене одним зі способів підтримки України.
Я також підвищувала обізнаність, ділячись власною історією. У травні 2022 року я виступила з TEDx-виступом на TEDxDonauInsel під назвою “Let’s create a ‘vaccine’ against war!”. Моє інтерв’ю стало частиною нової експозиції Wien Museum під час його відкриття, присвяченої людям, які приїхали до Відня, та причинам їхнього переїзду. Один з нових австрійських друзів навіть зняв короткий документальний фільм про мої перші тижні у Відні — “First 8 Weeks After the Last 8 Years”.
Отже, ті перші місяці були поєднанням бюрократії, пошуку роботи, волонтерства й відкритих розмов про Україну — спробою одночасно осмислити все, що відбувається, і бути корисною.
ПРОФЕСІЙНИЙ ШЛЯХ В АВСТРІЇ
Я почала шукати роботу вже в березні 2022 року. Однією з перших заявок була позиція директора з маркетингу в некомерційній організації, де вимагалася лише англійська — що є великою рідкістю для Австрії. У мене навіть було інтерв’ю, але я не отримала цю роботу. Згодом я зрозуміла чому: попри відповідний досвід, я попросила нереалістично низьку зарплату. Я ще не знала про сильні професійні профспілки в Австрії, мінімальні зарплатні стандарти для кожного сектору та те, що зарплати виплачуються у 14 платежів на рік. Мій підхід, мабуть, був для них незрозумілим.
Протягом весни 2022 року успіхів було небагато: близько 90% вакансій вимагали знання німецької, а я не могла навіть розпочати мовні курси, доки не отримала всі документи та не пройшла обов’язкову зустріч в Інтеграційному фонді. Зрештою у 2022–2023 роках я завершила рівні A2 та B1.
У 2023 році я на певний час повернулася до Києва. Приблизно в той самий період дізналася, що мене зарахували на магістерську програму в Університеті прикладного мистецтва у Відні. Тож я знову повернулася до Відня, але цього разу вже з освітньою метою, а не через вимушене переміщення.

Останні два роки я мала студентську стипендію та часткову зайнятість в Україні, тож не подавалася на вакансії у Відні. Моя програма англомовна, тому я також не просувала далі німецьку. Навчання та дистанційна робота забирали весь мій фокус і енергію.
У мене є досвід у кількох сферах, але якщо говорити конкретно про комунікації: в Австрії я не працювала в цій галузі, адже для комунікаційних ролей критично важливе вільне володіння німецькою. З мого досвіду спостережень, у Відні велика ставка робиться на друковані матеріали — плакати, сітілайти, навіть рекламні листівки в поштових скриньках. В Україні ж комунікації значно більш діджиталізовані: навіть коли ми поєднуємо онлайн і офлайн, цифрові канали залишаються ключовими, особливо для міської та молодшої аудиторії.
Я також працювала в освітньому секторі в Україні, і завдяки нинішньому стажуванню — частково в університеті, частково в NGO Academy, яка організовує змішані академічні й неакадемічні програми для лідерів НУО, — змогла порівняти обидві системи. В Австрії відчутно вищий рівень довіри до академічної освіти. Водночас невеликі неформальні організації функціонують подібно в обох країнах: малі команди, мультизадачність, практична проєктна робота та горизонтальні структури.
З огляду на великі міські комунікаційні кампанії у Відні, видно високий попит на кваліфікованих робітників — місто активно рекламує ці професії. Також є чітка потреба в молоді для поліції та військової сфери. І з огляду на старіння населення Австрії, попит на фахівців з догляду продовжує зростати.
ДОСВІД У ПРОГРАМІ
Я подавалася тричі, і, як бачите, з третьої спроби все вдалося. Я люблю жартувати, що просто не залишила організаторам іншого вибору, як прийняти мене 🙂
Але якщо серйозно, кожна спроба навчила мене чомусь новому і підказала, що можна покращити. Я щиро вірю: якщо ти знаєш, чого хочеш, будь послідовною і не здавайся.

Кожного разу, коли я подавалася, я справді вірила, що мене відберуть. З часом я дізналася, що на одне місце стажування в “Професійному інтеграційному ХАБі” може бути до 20 заявок і що багато талановитих українок сьогодні будують свої кар’єри в Австрії.
Історії учасниць ХАБу надихали мене протягом усього цього шляху, і тепер я рада поділитися власним досвідом. Моє життя знову і знову доводить: правильна команда й правильна можливість знаходять тебе, якщо залишатися відкритою, наполегливою та впевненою у своїх сильних сторонах.
Мій перший день у WU (Віденському університеті економіки та бізнесу) був символічно 1 вересня. Хоча австрійський академічний семестр офіційно починається в жовтні, я одразу відчула: літо закінчилося.
Команда NGO Academy зустріла мене дуже тепло. Ми пообідали разом, навіть трохи намагалися говорити німецькою. Я також пройшла всі безпекові та IT-процедури, щоб отримати робочий ноутбук і ключ від офісу. Австрійські академічні інституції дуже серйозно ставляться до протоколів безпеки, тож процес був ґрунтовним.
Найцінніший інсайт, який я отримала під час програми, полягає в тому, що ти працюєш не з організаціями, а з людьми. Це однаково справедливо і для України, і для Австрії. Знайомтеся з людьми, спілкуйтеся, будуйте взаємовигідні партнерства та змістовні зв’язки.
Моє головне досягнення — завершення незалежного дослідницького проєкту: оцінки впливу Програми лідерства громадянського суспільства для України. Я прийшла з потужним досвідом якісних досліджень і глибинних інтерв’ю з України, що було цінним для команди, але раніше ніколи не проводила оцінювання впливу освітньої програми в міжнародному академічному середовищі. Цей процес дав мені дуже багато.

Стажування також дало розуміння того, як в Австрії функціонують різні формальні та неформальні освітні формати — сфера, яка є одним із моїх ключових особистих і професійних інтересів. Завдяки стажуванню та навчальним візитам “Професійного інтеграційного ХАБу” я значно краще зрозуміла, як працюють австрійські організації.
Неочікуваним бонусом стала професійна мережа, яку я вибудувала з українськими лідерами НУО — учасниками програм NGO Academy для України. Ця спільнота стала потужним ресурсом.
Мені пощастило долучитися до організації другої Програми лідерства громадянського суспільства для України. Ці два тижні були наповнені сенсами: контент програми, спільнота українських лідерів НУО та відчуття внеску в розвиток громадянського суспільства України, перебуваючи в Австрії.
Окремим, дуже емоційним моментом стала подія, коли учасники вручили команді NGO Academy український прапор із підписами представників НУО всередині Міністерства закордонних справ Австрії.

Втім, якщо чесно, всі три місяці програми стали одним великим, незабутнім і сильним спогадом.
Для мене головна цінність ХАБу — це можливість “зазирнути за зачинені двері” й отримати прямий доступ до австрійського ринку праці: через саме стажування, через навчальні візити до різних організацій і навіть через німецькомовні розмовні клуби, де ми знайомилися з надихаючими австрійськими професіоналами.
ХАБ відкрив мережі, інсайти й досвіди, до яких було б складно дістатися самостійно.

ІНТЕГРАЦІЯ В АВСТРІЇ
Я б сказала, що мій рівень інтеграції в Австрії — 7 з 10, а з німецькою на рівні B2 я, ймовірно, оцінила б себе на 8 з 10.
Окрім мови, я добре знаю австрійську історію, культуру та повсякденне життя. Я завершую тут магістерську програму, а завдяки участі в ХАБі також маю професійний досвід роботи в Австрії. Моє коло друзів включає не лише українців, а й австрійців та інших міжнародних колег.
Для мене інтеграція — це відкритість, цікавість і повага до культури країни, в якій ти живеш, із водночас збереженням і проявом власної ідентичності ненасильницьким способом. Це також означає дотримання формальних і неформальних правил і принаймні спробу вивчити мову людей, які тебе прийняли.
Інтеграція відбувається у щоденному житті: у розмовах з людьми, записах до лікаря чи банку, спостереженні за місцевою культурою, відвідуванні галерей, читанні газет, вивченні соціальних норм і навіть у розумінні локального гумору.
Професійна інтеграція потребує більш цілеспрямованих зусиль. Програми на кшталт ХАБу були для мене дуже ефективними, поєднуючи теорію та практику. У 2022 році я брала участь у кар’єрному консультуванні через AMS (Австрійську службу зайнятості), що допомогло мені перекласти CV німецькою. Втім, тоді подаватися на вакансії було складно через обмежений рівень німецької, тож я продовжувала користуватися англомовним резюме.

Я також долучилася до програми “More Than One Perspective”, яка пропонує менторство та ярмарки вакансій для біженців. Її ініціативи розраховані на людей, які вже мають певний рівень німецької, тож вони були ефективнішими для тих, хто прожив в Австрії довше, ніж для українців, які приїхали у 2022 році без знання мови.
Завдяки цьому досвіду я також усвідомила існування дискримінації щодо біженців з інших країн. Наприклад, українці мають негайний доступ до австрійського ринку праці навіть без німецької, тоді як вихідці з країн Близького Сходу часто стикаються з жорсткішими юридичними та бюрократичними бар’єрами. Хоч це і не наша відповідальність, це підсвітило зони, де Австрія могла б стати більш справедливою та інклюзивною.
На момент відповіді на ці запитання програма ще триває, але реальний досвід роботи з австрійськими колегами вже став для мене однією з найпотужніших форм інтеграції. Він дав практичне розуміння австрійського ринку праці та допоміг вибудувати професійну впевненість і мережі контактів.
ПЕРСПЕКТИВА
Що стосується повернення до України, я впевнена — оцінюю ймовірність на 8 з 10. Я ніколи не планувала емігрувати з України назавжди, мій переїзд був зумовлений виключно питаннями безпеки.
Водночас я можу уявити роботу над глобальними або міжкультурними проєктами протягом обмеженого часу. Також цікаво жити в різних містах, пам’ятаючи, де твій дім.
Моє знання Австрії може бути корисним для австрійсько-українських проєктів, але зрештою я хочу жити в Україні. Одна з моїх мрій — повернутися до вільного українського Криму й долучитися до його відбудови.
Я вже вирішила повернутися в Україну після завершення стажування, попри дуже тепле ставлення до Австрії та те, що Відень — справді неймовірне місто.
Наразі я планую жити в Західній Україні, сподіваючись, що там буде безпечніше, ніж у Києві чи інших містах. Якщо почуватимуся в безпеці, хочу залишитися, працювати для своєї країни та жити серед своїх людей.

Звісно, життя може підкинути непередбачувані обставини, наприклад, зустріч кохання далеко від дому. Але поза такими неконтрольованими чинниками моя мета — жити в Україні, особливо в цей історично складний період.
Моя робота мрії — керувати масштабною ініціативою, яка позитивно впливає на життя багатьох людей в Україні. Мене також цікавить організація міжсекторальних проєктів і співпраця з професіоналами з різних сфер, бекграундів і культур.
З часом я могла б розглянути роботу в державному секторі, але лише за умови достатньої фінансової стабільності, адже зарплати українських держслужбовців відносно низькі, тоді як відповідальність дуже висока.
Мене також приваблює соціальне підприємництво як поєднання користі й незалежності, і хто знає — можливо, колись я засную власне соціальне підприємство.
РЕФЛЕКСІЇ
Мені дуже бракувало ярмарків вакансій англійською мовою. Будь-хто, хто організує такий захід, заповнить велику прогалину для англомовних професіоналів в Австрії.
Тим, хто лише починає свій професійний шлях в Австрії, я б порадила вивчати німецьку та розширювати професійну мережу — це критично важливо всюди. Будьте підприємливими й наполегливими.
“Професійний інтеграційний ХАБ” — це професійний міст між Австрією та переміщеними українськими фахівцями.
Фото: Valerie Loudon, Ганна Касич